Земля для хлібороба – святиня

Фото: 

Сьогодні, як ніколи, ведеться багато розмов про землю. Хоча ця тема ніколи не була поза увагою як хліборобів, так і тих, хто бачить у ній ласий кусок. Про неї мовлено-перемовлено, писано-переписано, а завершального кінця не видно. На устах в аграріїв, та й не тільки у них, чи не найскладніше питання: «Невже земельна реформа в Україні буде вічною?». Час не стоїть на місці, щодень чи не свіжі нововведення: щось пропонується, мудрується, на державному рівні приймається, не чуючи низів – простих сільських трудівників, для яких земля - не просто засіб для виробництва, а – святиня.
Про землю,  романівські лани, споконвічні хліборобські турботи з любов’ю, а іноді й із болем у душі, може довго розповідати відомий аграрій, Заслужений працівник сільського господарства України, депутат Волинської обласної ради, голова постійної комісії з питань сільського господарства, продовольства, земельних відносин, голова СТзОВ «Романів» Віталій Заремба. Щодо болючих питань сьогодення – земельних відносин, ринку землі, підтримки сільгоспвиробників тощо ми попросили Віталія Миколайовича поділитися своїми думками з читачами  газети. 

- Більше 25 років пройшло з того часу, як була прийнята перша постанова Верховної Ради України «Про земельну реформу». Пригадую, з яким ентузіазмом у тільки-но проголошеній незалежній Україні сприймалися нововведення, сільські трудівники складали обнадійливі плани. Регулювання земельних відносин неодноразово піддавалося критиці, точилися гарячі дискусії навколо ринку землі сільськогосподарського призначення, не було прозорості щодо оренди землі тощо. Не виписані достовірні права на землю і до цього часу, а це, в свою чергу, призводить до того, що незахищеність прав на землю не сприяє повноцінній реалізації продукції сільського господарства, особливо малих та середніх виробників. У жовтні минулого року Верховна Рада увосьме продовжила мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, що з цього вийде – покаже час, - розмірковує аграрій.
- Сьогодні про продаж землі - чимало дискусій, багато хто виступає за те, аби мораторій був продовжений через нестабільність життя селян, які через свою бідність можуть продати власні паї за копійки. Відомо, що остання заборона щодо продажу землі на законодавчому рівні встановлена до першого січня 2018 року. Чому від нас ще так далекий цивілізований ринок землі?
- Все обертається навколо землі. І з точки зору орбіти космічних кораблів, і з точки зору виробництва. Земля - наша годувальниця, яка, за статистичними даними, кормить п’ять мільярдів населення планети. Щодо нашої годувальниці сьогодні точаться різні дискусії. Спілкуючись із власниками земельних паїв, деяким із них просто байдуже: чи є ринок землі, чи діє мораторій на її продаж. Старші люди, які самі не в змозі обробити свою частку, раді, що за них хтось вирішує. Добре, якщо знайдеться порядний господарник-орендар та прозоро і вчасно буде розраховуватися з пайовиками, відповідно до грошової оцінки їх землі.
Щодо земель сільськогосподарського призначення, зрозуміло, що і районна рада, і обласна не стоять осторонь цього питання, адже воно хвилює всіх, так як вийшло із економічної площини. Так би мовити більше перейшло в політичну. Деякі політичні сили на цьому роблять піар й небезпідставно бачать перспективу своїх сил у майбутньому якраз на  фоні захисту інтересів землевласників. Я належав до тих людей, які стояли на позиціях, що земля сільськогосподарського призначення може бути товаром. Тоді ми були так далекі від реальності, що це говорилося скоріше через теоретичні міркування. На практиці ніхто не уявляв, що у нас, в країні, земля може продаватися і бути товаром у повному розумінні цього слова. На той час це було не новиною для цивілізованого світу, де ринок землі був продуманий. Відповідними законами створена нормативна база дозволяла земельні питання розглядати винятково цивілізовано, бачити перспективу і пам’ятати, що завжди повинен бути баланс інтересів. Тобто, той, хто купує і той, хто продає, повинні мати чіткі правила, норми і винятково діяти у правовому полі.
Сьогодні ми також говоримо про ринок землі, але тіньовий ринок землі в Україні існує вже достатньо давно. Можливо, це менше поширено у нас, на Волині, тому що тут є багато крупних потужних сільгосппідприємств, фермерів, які в принципі достатньо ефективно господарюють на землі і яких потрібно підтримувати, а не «народжувати» нових. Саме держава має запропонувати чіткі правила співпраці чи то з крупнотоварним виробником, чи фермером, чи одноосібником. І заважати нікому не потрібно. Я бачу позицію обласної ради, є напрацювання програм, є бачення, але, на жаль, наша комісія аж ніяк не може вплинути в плані підтримки того ж товаровиробника.
- На Вашу думку, то варто продавати землю, чи ні?
- Не можу однозначно відповісти. Має бути напрацьований підхід до землі, захист інтересів власників. На моє переконання, при нинішньому рівні економічного розвитку, при тому, що в державі немає напрацьованої бази, тої, яка, дійсно, захистить селянина, немає стабільності, а найстрашніше, що ведеться війна, то про продаж землі й говорити не можна. Не варто й створювати собі ілюзій і щодо наданих іноземних валютних траншів та думати, що за кордоном переймаються інтересами України. В першу чергу, ми мали б чути думку спеціалістів Академії аграрних наук з цього приводу, які спеціалізуються на вивченні аграрної економіки і котрі б мали сказати: є перелік напрацьованих аграрних документів і якщо їх Верховна Рада прийме, то наші селяни можуть впевнено дивитися у майбутнє. Тобто, якщо вони продадуть землю - будуть фінансово захищені, або не продають і також – захищені, бо будуть знати, що їх земля в надійного орендаря, ефективно використовується і вони щороку отримуватимуть нормальну орендну плату. У цьому надзвичайно важливому питанні ми мали б проявити глибоку народну мудрість, адже останнє, що залишилося в Україні, це той безцінний капітал, який може зробити нашу державу і її людей заможними, однозначно – земля.
- Що обіцяє Держбюджет для аграріїв у 2017 році?
- За часи незалежності України було немало реформ, що стосувалися багатьох галузей, у тому числі аграрного сектора. Вірніше їх починали, але ми не бачили їх закінчення. Із уже нових виписаних програм нашими аграріями-законодавцями, про які ми читаємо у пресі, чуємо по телебаченню, можу сказати, що вони нас запевняють про наступне. Мовляв, особливостями аграрного бюджету у 2017 році стане підтримка малого підприємництва. Зокрема, закладено нову Програму, кошти якої передбачені на підтримку невеликих фермерських господарств, які оброблятимуть самостійно до 500 гектарів землі. Хоча, відносно цього досі не розроблені ні її напрями, ні механізм господарювання. Планується Програма здешевлення кредитів, що регулюється раніше прийнятою Постановою Кабінету Міністрів, де зазначено, що компенсації підлягають відсоткові ставки за кредитами для покриття витрат, пов’язаних із закупівлею насіння, добрив, кормів, обладнання, енергоносіїв тощо. Також, за рахунок коштів загального фонду держбюджету, передбачені видатки на підтримку галузі тваринництва: забезпечення стабілізації поголів’я худоби, збільшення його чисельності.
Ще не забулися часи, коли активно на державному рівні підтримувалися одноосібники, фермери. Їм вручалися доїльні апарати, холодильні установки, інші заохочення. Але такі рішення скоріше всього декларовані. Не вистачає коштів, хоча бюджети збільшуються. Виходить так, що коли справа доходить до аграрного сектора, відразу декому приходять думки: «А для чого сільгоспвиробникам допомагати, вони й так непогано живуть? Для чого їм «заважати» додатковими коштами?».
Не можна ні з чим порівняти, як підтримують селянина у країнах ЄС. Час іде, а ми стоїмо на місці. Так, ідеалізувати, писати, говорити і про ринок землі, і про розвиток фермерства, і про підтримку сільгоспвиробників можна багато, разом із тим, гарантій того, що все зреалізується – ніяких.
Ніна КОСТРУБА.