З ЛЮДЬМИ І ДЛЯ ЛЮДЕЙ

Фото: 
 Ім’я Валерія Люцляновича Курстака добре відоме не лише в селищі Благодатному, де він живе, а й в Нововолинську, нашій області та навіть далеко за межами Волині. Бо завжди цей чоловік -  з людьми і для людей. Тому під час останньої виборчої компанії  саме йому довірили представляти інтереси громади в обласній раді. А ще Валерій Курстак- багаторічний волонтер. Тільки за останні більш як п’ять років, відколи на Сході України розпочалися бойові дії, сотні разів побував у найгарячіших точках. Про все це й ведемо з ним мову.  
- Пане Валерію! Судячи з прізвища, коріння Вашого роду не з Волині.
- Мій батько народився і виріс у багатодітній сімї, в якій зростало аж одинадцятеро дітей, на кордоні між Польщею і Білоруссю. Так що у Білорусі маємо дуже велику родину. Після служби в армії тато за комсомольською путівкою поїхав на роботу в Норильськ. Там і створив сім’ю. Я  з двома братами,один з яких зараз живе в Маріуполі, а інший – у Києві, до 1975 року жили у Норильську. Саме тоді наша сім’я переїхала на Україну, бо захворіла мама і їй потрібно було змінити клімат. Мали право вибору, навіть пропонували хороше житло у Львові, але поселилися, за словами батьків, ближче до рідні, що й досі мешкає у Білорусії.
- Розкажіть коротко про свій трудовий шлях.
- Майже півтора десятка років працював на заводі СТО. Пізніше - на шахті, адже свого часу закінчив Дніпропетровський гірничий інститут. На початку 90-их років став підприємцем. Одним із перших у місті працевлаштував понад 50 чоловік. За багато років сплатив державі сотні мільйонів податків, в тому числі і в Пенсійний фонд. А в результаті, маючи більш як 45 років стажу, заробив  аж 1870 гривень пенсії. Тому добре розумію тих людей, котрі віддали свій розум і здоров’я, як  кажуть, на благо України, а тепер бідують. Я, звичайно, не про себе, бо й досі займаюся підприємницькою діяльністю, але прикро за обездолених.
- Відстоювати  інтереси громади у представницькому  органі  краю не лише почесно, а й дуже відповідально. Це, безперечно, потребує чимало часу. З якими проблемами найбільше звертаються люди?
- Почну знову з малозабезпечених людей. А їх тепер дуже багато. Тому переважно й звертаються за наданням фінансової підтримки. Не  обходжуся тільки коштами депутатського фонду, а оскільки людина забезпечена, часто  ділюся власними набутками. Скажу відверто: раніше навіть не  думав, що у нас стільки обездолених людей. Розповім про зовсім недавній випадок, який вразив у саме серце. Якось біля супермаркету «Наш край» зауважив інтелігентну жінку, яка запитливо глянула у вічі. Зупинився, розговорилися. І вона ніяково попросила, якщо можу, купити їй булку і молока. А потім додала: 45 років працювала вчителькою. Коли ще був живим чоловік, так-сяк вистачало на найнеобхідніше, а тепер на свою пенсію, якщо сплачувати комуналку, навіть про молоко треба забувати. Звичайно, купив те, що вона просила. Але був так ошелешений почутим, що забув навіть запитати її адресу чи телефон, щоб допомагати надалі, за чим шкодую й досі.
- Ви в обласній раді  -  голова  постійної комісії з питань міжнародного співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій. Що вдалося зробити?
- До речі, пішов у цю комісію з власної ініціативи, хоча багато хто з колег рвався у бюджетну чи інші, як на їх думку, більш значущі. І не шкодую. Моя мета – притягнути у наше селище, місто та й область побільше інвестицій для розвитку. Немало вже вдалося зробити, є напрацювання на перспективу.
- На кожній сесії особлива увага прикута до депутатських запитів. Які були ініційовані Вами і вирішені позитивно?
- За час своєї депутатської діяльності  було десятки звернень, які ініціював як сам, так і разом із депутатом обласної ради Аллою Лісовою, адже працюємо в одній комісії. Скажімо, лише в грудні минулого року написали чотири актуальні  звернення. Особливо болючі ті, що стосуються роботи наших вугільних підприємств. Не буду перераховувати всього, адже про це можна дізнатися на сайтах обласної ради. Та серед тих, що вдалося вирішити, - забезпечення фінансування Нововолинського  вищого профтехучилища,збереження психоневрологічного відділення № 2  обласної психіатричної лікарні, виділення коштів для відновлення аварійного будинку у Нововолинську, виділення частини коштів для ремонту м’якої покрівлі  ДНЗ «Нововолинський центр профтехосвіти» та багато інших. Зараз знову ж таки разом із Аллою Лісовою ініціювали створення у нашому місті самодостатнього відділу поліції. Бо об’єднання, яке провели у цій службі, позитивних результатів не принесло. Тим часом, у нашому місті залишається дуже складною криміногенна ситуація. На жаль, кількість злочинів зростає, а скорочення кадрів у зв’язку із об’єднанням, негативно позначається на їх розкритті. Сподіваюся, що до нашого запиту прислухаються.
- Не можу не згадати про волонтерську діяльність. З чого все почалося?
- Став допомагати людям відразу після того, як зайнявся підприємництвом. Багато пенсіонерів пам’ятають, що саме у нас був оптовий склад найдешевших  продовольчих продуктів. А з початком війни на Сході України розпочав  волонтерську діяльність. З перших днів пішов у військкомат, який скерував до Володимир-Волинської військової частини. Мені навіть пропонували, як офіцеру, залишитися  там на службі. Й досі згадую, як нелегко вдавалося діставати вкрай потрібні для танків акумулятори, вогнегасники. І зараз нашій армії непросто, а тоді це був жах.
-  Знаю, що торік Ви повернулися зі Сходу  у день свого ювілею І не в коло сімї відразу, де, безперечно, чекали рідні, а на зустріч, що проходила в міській бібліотеці.
- Уже після того тричі був у найгарячіших точках. А всього їздив на Схід понад сотню разів. Тільки тричі зустрічав там свій день народження. Про це можна розповідати довго. Але найбільше, про що мрію, аби швидше закінчилася війна.
-  На Вашу долю випала надзвичайно важка місія – доправляти на Волинь «вантаж 200». Це не могло не залишити в душі і серці глибокої рани.
- Чотири рази привозив до рідних осель загиблих героїв-волинян. Словами цього не передати. Між іншим, раніше ніколи не тубувало серце, а торік переніс непросту операцію. Так що нічого не проходить безслідно.
- Невдовзі знову вибори. Що хотіли б побажати тим, хто захоче йти кандидатом у депутати різних рівнів?
- Найперше треба бути чесним перед собою. Знаю, що немало йдуть у депутати, шукаючи якоїсь вигоди. Мені цього не потрібно. Хоча, набувши певного досвіду, маю бажання й надалі попрацювати на громаду. І якщо від недоброзичливців можна почути думку, що, мовляв, ми не принесли для міста ніякої користі, то це, м’яко кажучи, неправда. Бо тільки завдяки нашим ініціативам для потреб громади було залучено за цей час понад 3 мільйони гривень. Вибір – за громадою.

Вела інтерв’ю Валентина ПЕТРОЩУК.