Як маємо заробляти гроші, якщо нам не тільки не допомагають, а інколи й заважають

Фото: 

Ігор Лех – досвідчений боєць фракції «Батьківщина» у Волинській обласній раді. Він працює в одній з найважливіших для краю постійних комісій – екологічній, також є членом кадрової комісії. Через принципову позицію депутата його прізвище часто лунає з уст опонентів.

– Ігор Богданович, які нереалізовані можливості в обласній раді допікають найбільше?

– У нас виходить так – є бажання, наміри щось змінювати і бачення, як робити. У тому, що залежить від нас, депутатів, стараємося бути максимально ефективними. Але кожна дія, реалізація будь-якого задуму завжди пов’язана з фінансуванням. З цим складно. Тому маємо бкраще працювати над наповненням бюджету. У цьому сенсі найбільшим розчаруванням за три роки є небажання влади підтримати нас у питанні запуску роботи підприємства «Волиньприродресурс». Воно давало б величезні надходження у місцевий бюджет.

– Що загалом можете сказати про ефективність використання природних ресурсів в області?

– Ми лише депутати обласної ради, а є ще виконавча влада, Верховна Рада, уряд. Про яку ефективність можна говорити, якщо ми не тільки не відчуваємо підтримки, а інколи ще й є протидія. Плюс брак внутрішніх інвестицій. Образно кажучи, ситуація така – нам потрібен мільярд, а ми маємо мільйон.

– Ви кілька років публічно говорите про проблему з нелегальним видобутком піску на Волині. Вона якось вирішується?

– У нас безліч незаконних кар’єрів. Ми намагалися розібратися. Викликали на комісію правоохоронців. Там резонно кажуть, доки не зміниться законодавства, серйозно вплинути на ситуацію нереально. Кримінальної відповідальності немає, а адміністративна смішна – поліція на доїзд до незаконного кар’єру більше витратить на пальне, ніж порушник заплатить штрафу. Голови сільських рад знають все, але зазвичай мовчать. Те ж саме можна сказати і про правоохоронні органи. А все тому, що у верхах не хочуть наводити порядок. Еліта має показувати приклад.

– Коли у Львові сталася трагедія на міському полігоні побутових відходів, по всій країні заговорили про переробку сміття. Однак схоже на те, що тему просто заговорили, і Волинь у цьому питанні не виняток.

– По Україні є близько семи тисяч полігонів. Але я вважаю, що все це стихійні звалища. Ми не маємо жодного сміттєпереробного заводу.

– Які перспективи обласної програми щодо поводження з побутовими відходами, яку Волиньрада затвердила цього року?

– Знову повертаємося до питання про гроші. Якщо їх немає, то які б ми правильні слова у програму не вписали, це нічого не дасть. Державна влада має бути зацікавлена у покращенні життя українців. От візьмемо той же бурштин, який більше 20 років незаконно видобувається на Рівненщині й вивозиться. Це сотні мільйонів доларів, які осідають у когось в кишенях, ідуть на купівлю дорогої нерухомості за кордоном. А якщо ці гроші пустити в Україну, можна було б вирішити багато проблем. Наприклад, збудувати достатню кількість сміттєпереробних заводів. Орієнтовна вартість одного – 20–30 мільйонів євро. Хай би вже створили умови для інвесторів, які могли б вкладати гроші у такі підприємства, але вони чомусь не йдуть, бо їм невигідно.

– Обласна рада змінила підходи до призначення керівників комунальних підприємств. Що стало краще?

– Від самого початку була позиція нинішнього голови обласної ради Ігоря Палиці і переважної більшості депутатського корпусу – прибрати з кадрових призначень «кулуарщину». Раніше, у попередніх скликаннях, керівників комунальних підприємств і закладів, звичайно ж, затверджувала обласна рада. Але кандидатуру у міжсесійний період погоджував голова ради, максимум ще долучали висновок профільної комісії. Нині створена конкурсна комісія, і розгляд кандидатур відбувається публічно.

– Чому не вдалося уникнути скандалу навколо конкурсу щодо керівника санаторію «Пролісок»?

– Пані Валентина Касарда настільки звикла до комунального закладу, що для неї він уже як свій – приватний. Це психологічна залежність. Я розумію Валентину Іванівну, але потрібно давати дорогу молодим. 17 років на одній посаді – це багато. Навіть президенти мають тільки дві каденції – 10 років максимум. До певного моменту Валентина Іванівна була ефективним менеджером, але не зуміла вчасно піти. Ми внесемо пропозицію, щоб передбачити обмеження строків роботи керівників комунальних підприємств на одній посаді, навіть найефективніших.

– Ви очолюєте ревізійну комісію облради по «Проліску». Чому її створення викликало такий опір нинішнього керівника?

– Я й сам цього не можу зрозуміти. З 2007 року діє новий статут санаторію. У ньому є пункт 5.2, який передбачає створення ревізійних комісій. Однак за 10 років його жодного разу не ініціювала ні обласна рада, ні керівництво санаторію. Коли ж ми створили ревізійну комісію, директор пішла на лікарняний. Як тільки ревізійна комісія з’явилася у санаторії, вона одразу пішла у відпустку, хоча не мала юридичного права на це. Тут виникає питання – чому? Людині, якій нічого боятися, немає сенсу ховатися. Зіштовхуючись з деякими фактами під час роботи нашої комісії ,я почав задаватися й іншими питанням: а де досі була Держфінінспекція. Там же є професійні аудитори, які зобов’язані захищати державні інтереси, виявляти і змушувати виправляти порушення. Але особисто я як звичайний платник податків не побачив роботи уповноважених структур, працівникам яких ми з вами платимо зарплати.

– Які висновки комісії?

– Найперше ми прийшли до того, що обласна рада або сам санаторій, коли буде призначено нового керівника, через відкритий конкурс має залучити до перевірки професійну незалежну аудиторську компанію. І у подальшому так має відбуватися щороку – до звіту директора «Проліска» перед депутатами обласної ради.

– Що вдалося встановити під час перевірки?

– Скажімо так, ми отримали доступ до обмеженого масиву документів. Але хочу зупинитися на кількох параметрах, які про дещо свідчать. За 2013 рік «Пролісок» мав чистого прибутку 164 тисячі, у 2014-му – 165 тисяч, у 2015 – 170, у 2016-му – 273 тисячі, у 2017-му, коли ми почали звертати увагу на керівника, –  492 тисячі. У першому півріччі цього року прибуток становить всього 77 тисяч. Пані Валентина завжди каже, що вона багато зробила для області. Але давайте порахуємо. Від заробленого санаторієм лише 15 відсотків спрямовується у бюджет області, отже, при середній прибутковості 200 тисяч гривень на рік обласна громада отримувала трохи більше 30 тисяч. Решта лишалися у санаторії як обігові кошти. То що ж тут зроблено для області? Як з такою ефективністю комунального підприємства наповнювати бюджет? Бо, як ми вже говорили вище, для вирішення будь-якої проблеми потрібне фінансування. Отож, ми маємо робити висновки і виправляти ситуацію.

Розмовляв Сергій КРАЙВАНОВИЧ