«А в лютому знов почне міліти Світязь, про який всі забули», - депутат Володимир Дейна

Фото: 

Коли ти бачиш обранця обласної ради винятково на сесії, ти не завше можеш скласти адекватну оцінку його роботі. Костюм, краватка, запити, сесії без прогулів, голосування, системна робота в комісії… - все набуває іншого змісту, коли ти бачиш обранця, якому доручила захищати свої інтереси громада, на території тієї ж таки громади, у тому середовищі, де він приймає одноосібні, а не тільки колегіальні рішення.

Так з Володимиром Дейною. Бізнесмен. Волонтер. З 2015-го депутат Волиньради 7-го скликання. Спершу – член фракції «Солідарність», з грудня – вийшов з фракції і став членом депгрупи «Патріоти Волині».

Нині його підприємство, що діє на базі Олицького РТП, забезпечує роботою сотню людей. Розташоване у селі Дідичі на Ківерцівщині.

Створювати робочі місця Володимирові Дейні довелося фактично з нуля. А в критичний для країни час, від початку війни на Сході, підприємство Дейни знали чи не в кожному українському окопі. Бо звідси їхали і досі їдуть на війну буржуйки з Волині. Був час, коли вони ставали фактично рятівними для бійців.

Говоримо з Володимиром Дейною у його робочому кабінеті на території підприємства. Про діяльність у складі облради 7-го скликання, роботу екологічної комісії, бізнес, Волинь та прогнози на майбутнє...

«У мене правило: без маски з кабінету не виходжу»

- Ми вперше зустрічаємося не в сесійній залі, а безпосередньо на вашій території. Раніше це було радянське РТП, точніше – те, що від нього лишилося, так?

- До того то було ремонтно-транспортне підприємство, тут ремонтували трактори. По-моєму, Т-25. Але профіль був незбережений. Тут нічого не було. Прийшли ми сюди років 10-12 тому. Потихеньку почали налагоджувати контакти, освоювати вироби і з тих людей, які тут проживають, почали набирати зварювальників, фрезерувальників, слюсарів та токарів -  всі вони працюють тут нині.

А для роботи тут варіантів – два: або люди звідси маршрутками їздять у Луцьк, або ми стараємося їх стримати і навчити всьому так, щоб вони працювали тут.

- Скільки людей тут працює?

- Сто чоловік. Левова частка – місцеві. Всі офіційно працевлаштовані люди. За час карантину ми нікого не звільнили. Ми майже не зупинялися. У нас по сьогоднішній день збережений масковий режим, всі карантинні норми – в силі. Тут 5 разів на день миють усі підлоги і все протирають. Скрізь є антисептики. Всі – в масках. Вирішили так: поки в державі буде продовжуватися карантин, у нас це все буде діяти.

    "Маски ми шиємо самі, ними забезпечуємо своїх людей. Антисептики купуємо самі. Що б там у кого не було в голові на тему коронавірусу,  нас на території знаходитися без маски заборонено. Навіть якщо приїжджають люди у справах і вони без масок, ми – видамо. Рукостискання, перекури та харчування – все регламентоване.

- І нічого? І працюють ці правила у вас, всі виконують, не так, як у церквах?

- Всі виконують. Це не обговорюється. Тут є другий момент: я з кабінету без маски не виходжу. Якщо я своїм прикладом буду показувати, що мені все одно, то так й люди так будуть до цього відноситися.

Це при тому, що у нас два місяці тому у нас був сильний спалах коронавірусу в Олицькій психіатричній лікарні. У нас  багато працівників, у кого жінки-мами, сестри працюють у психлікарні. Ми дотримуємося всіх цих заходів, здавали тести, перевірялися, тощо. Є наказ на підприємстві, який кожен особисто підписав, яким люди взяли на себе зобов’язання виконувати всі заходи, а якщо вони себе погано почувати чи відчули якісь симптоми – мусять іти додому на самоізоляцію. Ми відпускаємо, без проблем, зі збереженням робочого місця – і ніяких питань.

Щоб не виглядало так, що ми заставили людину ходити на роботу, а вона захворіла – і пішло-поїхало.

- Завше на плечі бізнесмена, інвестора, який приходить на такі проекти у такі місця і розвиває тут свою справу, лягає багато соціальних клопотів. Тут з’являється людина, до якої можна йти з проханнями. Як ви з цим живете? Я підозрюю, що коли ти Володимир Дейна, то в тебе не тільки підприємство, а й якесь невеличке ціле село з його клопотами та майже сімейними розборками.

- …Ну, як вам відповісти? От наприклад: всі зупинки вздовж дороги, якою ви їхали, робили ми. Ну, й звично: садочки, ФАПи… Все це на основі звернень людей, організацій, директорів шкіл, бібліотек. Ми це не популяризуємо, але от зараз: добра традиція до початку навчального року – лак, фарба, парти… Хто з чим іде. Є керівники, з якими я знаходжу спільну мову, є ті, з якими не знаходжу. Є сільські голови, з якими я спілкуюся дуже добре, а є такі, з якими не спілкуюся.

- А які у вас тут принципи, підходи?

- Людяність. Крапка. Просто коли людина тобі говорить одне, а робить інше – трохи неприємно. Депутатство на мою роботу тут не впливає ніяк

    "До тебе йдуть не як до депутата, а як до керівника підприємства, яке може чимось допомогти. Тут є ще такий момент: якщо люди, котрі тут працюють, - місцеві, то цілком закономірно, що ти й не проти допомогти тій громаді. Все дуже просто.

Є такі стереотипи, що депутат ходить з торбою грошей і всім насипає, хто тільки не просить. Ну, є депутатський фонд, але він має певні обмеження. Стараюся нікому не відмовляти в міру своїх можливостей. Є моменти моралі: можна допомогти одному, а можна – десятьом. Хтось це розуміє, хтось – ні.
Не без городості Володимир Дейна розповідає про кіборга,
який трудиться на його підприємстві
 

«Давайте створимо ще 50 тимчасових комісій. А результат?»

- Ви рушили в депутати облраду тоді, коли в цю сесійну залу зайшло чимало людей, імена яких стали відомі з початком війни. То був час трепетного ставлення для волонтерів, які фактично підняли нашу армію з колін. Буржуйки Дейни всі ці роки так і їздять на фронт. Але: чи не шкодуєте ви, що стали депутатом?

- Взагалі не розглядав питання волонтерства як трамплін. Я був до того депутатом районної ради. Але дуже все просто: ми до сьогодні не зупинили тему допомоги. Ця зима – то перша зима, коли в нас вони лишилися на складі.

Ми ними не торгуємо. Ми їх передавали на фронт. Цьогоріч вперше вони залишилися. Але я напротязі усіх 5 років і далі відправляв ці вантажі. Фактично всі без винятку, хто їздив на фронт від Волині, везли ці буржуйки. Крім того, скоби для бліндажів, плівки, тощо.

- Ви згадали, що були депутатом райради. Яку політичну силу ви тоді представляли?

- «Батьківщину». Я розумію ваше питання. Все дуже цікаво повертається. Просто виходить так, що завжди вкінці каденції у тебе виходять розбіжності  керівництвом фракції, бо як депутат ти 5 років тримаєшся однієї фракції, але керівників партійних осередків, як правило, за той час змінюється кілька. І всі очікують, що депутат з кожним новим партійним керівником буде знаходити спільну мову. При тому, що новий керівник не завжди має бажання спілкуватися з депутатами. Всі дивуються, як так. Цікава паралель була по «Батьківщині». Така ж вона і по «Солідарності».

Однак якщо говорити про політичну розстановку сил в облраді, то при всій повазі до більшості, вони завжди себе позиціонують: «Ми відкриті до діалогу, приєднуйтеся до нас». Зверніть увагу, скільки людей за час каденції зайшло туди. Нормальні, адекватні хлопці, спілкуються з усіма, стараються щось зробити. Ми ж приймаємо рішення обласної ради колективні, правильно? Можливо, важливо для виборця, хто вносить зміни чи пропозиції щодо розподілу якихось коштів, але в кінцевому результаті ж всі зміни і пропозиції підтримуються ж більшістю, яка за це голосує.

    "Я мало знаю депутатів, які не проголосують за зміни до бюджету, якщо це може допомогти якійсь громаді.

- З ваших слів я роблю висновок, що ви вважаєте, що обласна рада працювала конструктивно. Так?

- Обласна  рада старалася знаходити спільну мову з усіма у бідь-яких ситуаціях. Як і в політичному контексті, так і в особистих стосунках, і це було нормально. Були одиничні випадки, які не красили депутатів, котрі переходили на особистості, коли все починалося у Фейсбуці, а закінчувалося в сесійній залі. Ну, це негарно і неправильно.

Ідучи в публічну сферу життя, ти завше маєш усвідомлювати, що є певні рамки моралі у спілкуванні. А не так, що понаписують один на одного в соцмережах, потім це мігрує на комісії і виливається у сесійній залі. А люди з цього починають сміятися. Який тоді результат?

- Ви особисто на чому зосереджували свою роботу під час цієї каденції ради?

- Усе дуже просто: робота в екологічній комісії. Ми працювали насичено, проводили виїзні комісії з різних приводів: починаючи з короїда, закінчуючи обмілінням Світязю. Ніхто не виділяв тут питань якоїсь партійної приналежності, ми просто працювали, спілкувалися, і хотілося б, щоб воно так далі рухалося. Бо через місцеві вибори всі чомусь забули про обміління озера.

А була ж створена комісія, яка мала дійсно дати об’єктивну оцінку, а не сконцентрувати увагу на бізнесовій діяльності тих чи інших структур. Всі забули за стихійні сміттєзвалища, за нелегальний видобуток піску, за лісову галузь, ніхто вже півроку не цікавиться, як вони живуть...

- Вважаєте, що лісовій галузі треба допомога?

- Це галузь, яка не фінансується з державної казни. Це стереотипна думка, що їм не треба допомога. В кожній галузі можна знайти негативних персонажів і позитивних, а зводити все до того, як все погано не варто. Варто вести діалог.

Просто прикро, що в нас починає смердіти у Луцьку, коли починаються вибори, що у нас Світязь мілів-мілів – пройшло два дощі й стало все добре. А що: кудись поділася проблема нелегальних скважин, Хотиславського кар’єру, кліматичних змін? В нас покричали про лохину – і що накричали? І нащо це було робити? Чим це закінчилося? Давайте тоді перевіримо всіх без винятку, хто вирощує ягоду. Була створена тимчасова комісія, яка перевіряла лісову сферу. Де її результат?

- Здається, Анатолій Грицюк звітував про підсумки на сесії…

- Так. Але який коефіцієнт корисної дії від роботи цієї комісії. Так само є створена земельна комісія, тимчасова… Давайте створимо ще 50 тимчасових контрольних комісій, це буде гарно звучати, але від цього не буде толку.

Я вам скажу відверто: є регламент обласної ради, є профільні комісії, які відповідно до нього працюють і перекривають всі сфери життєдіяльності регіону. В них представлені ті ж депутати. Я думаю, у більшості випадків це все зводилося до якоїсь політичної спроби набрати дивідендів, які були пшиком, тому й результатів нуль. Всі кричали-кричали. А зараз позабували.

Зважте: у жовтні вибори, листопад – то процес формування керівних органів ради, комісій, зразу ж вклинюється сюди процес бюджетний… Відтак року ми вже не маємо.

   "А в лютому-березні у нас знову буде міліти Світязь, і всі спитають, що ж ми робили. І буде так, що попередня каденція вже склала повноваження, нова ще їх толком не освоїла – рятувати Світязь нема кому… Це не зовсім правильно.

Хоча до честі роботи комісії всі питання, які виносилися, розглядалися. Була загальна дискусія. Не запустили «Волиньприродресурс». Тут є очевидні причини. Спершу одні заважали, потім інші не допомагали… Ясно, що в цій каденції це комунальне підприємство так і не запрацює. Що буде в наступній? Це комунальне підприємство, яке несе певні господарські витрати у своїй діяльності і не отримує на сьогодні прибутку, але якщо воно отримало спецдозволи на видобуток, то хай би працювало! Чого йому заважати? Я не розумію цих моментів щодо супротиву на місцевому рівні.

Логіка створення і роботи такого підприємства була розумна і правильна. Це має бути основний наповнювач бюджету. Але всі зупинилися на бурштині та торфі, а пісок, а інші корисні копалини? Чому тут все не рухається, не знаю. Моя думка: тут підприємству заважають уже десь на рівні Києва та парламенту.
«Було б добре менше популізму…»
 

- Як ви День назалежності провели? Чи якось відгукнулося у ваших думках те все, що ми бачили вчора: хода захисників з одного боку і концерт попси з іншого?

- Моя незалежність – це моя сім’я. Я цей день провів із сім’єю. Всі згадують про незалежність у День назалежності, про прапор у День прапора… У мене прапор висить на підприємстві з початку військових дій. Ми його оновлюємо постійно. Всі ці концерти – це окозамилювання.

Визнавати подвиг хлопців, які пройшли війну, необхідно, і держава має це робити навіть не земельною ділянкою чи пільгою у тролейбусі: ці хлопці повинні розуміти, що вони потрібні державі.

Загалом же, марш – то гарний дзвінок для влади: ці хлопці найкраще самоорганізовуються. Вони можуть не мати лідера і навіть не дати можливості комусь претендувати на таку роль, але вони згруповані. І вони поєднані не фейсбуком, а чимось більшим. Тому не рахуватися з такими людьми неможливо.

Ми дуже швидко забули уроки афганського синдрому. Різко зменшилася тема війни в інформаційному просторі. Акценти змінилися. Українізація-русифікація. Міжконфесійні відносини… Коли це все робиться в один бік, в бік чужої нам країни і ворожої нам країни, це неправильно. Ми мали шанс, а тепер на порозі того, щоб втратити набуте.

Бо що таке незалежність: покричати «Слава Україні!», а потім іти в хату дивитися російські серіали?  А тим часом у нас знову йде засилля російськомовного контенту. Здається, що паростки й проросли, але їх не підливають.

Або момент коронавірусу: ми не можемо провести засідання колегіального органу, бо всі мають дотримуватися заходів безпеки, з іншого – ми дозволяємо концерти… Я бачив, що творилося на Шацьких озерах, а зараз чую, що ми не знаємо, як почати навчальний рік у школах… Дитина йде в перший клас, то для неї подія, а зведеться все до того, що його приведуть у масці в гарячий клас і розкажуть йому про коронавірус. Та вони вже нам можуть розказати.

- На Світязі у нас аншлаг, концерти та імпрези відбуваються, а сесії облради провести не можуть…

- Сто процентів! А комісії у нас відбуваються в зумі. Проводили ж сесію Луцькради на стадіоні. А чому зараз – ні? Що змінилося? Якщо сесію чи комісію провести на якомусь відкритому просторі чи у великій залі не можна, то мені цікаво: як зараз кандидати в депутати місцевих рад будуть зустрічатися з виборцями?

- Ви працювали у складі фракції «Солідарність» тривалий час. Чи вдасться, на вашу думку, цій партії лишитися у облраді, провести своїх обранців ще раз?

- Є соціологія, яка показує певний відсоток, і є певна кількість людей, які хочуть на цій соціології зайти в раду.

    "Зараз цікаво все виглядає на рівні області: у всіх партій кадровий голод, але разом з тим кожна політична сила себе позиціонує так, що тільки вона обиратиме, хто від неї буде йти. Всі надувають щоки.

 Є 4-5 топових партій, які зайдуть у раду. Це «ЗА Майбутнє», це «Батьківщина», це «Європейська солідарність» і «Слуга народу». Цікаво спостерігати: «Батьківщина» майже у всіх населених пунктах має первинки, Зе-команда – поки фантом, людям треба швидко зорієнтуватися, «ЗА Майбутнє» - чітка структуризація, яка лишилася з УКРОПу, кістяк той самий, «ЄС» - теж структуровані.

Є один момент: всі без винятку заявляють, що у випадку відстоювання інтересів рідного краю готові до діалогу. Від цього Волинь має тільки виграти.

- Ви особисто плануєте брати участь у місцевих виборах і пробувати знову стати депутатом Волинської обласної ради, наприклад?

- Я дам вам відповідь на це питання: я планую знову йти в обласну раду, тільки зі всього потоку політичних сил є лише одна, з якою я готовий це зробити. На сьогодні у мене з цією силою триває діалог. Якщо вона не запропонує мені йти, то я не піду взагалі. Крапка.

Хоча я спілкуюся з багатьма представниками різних політичних сил.

- Чим була ця каденція облради знакова – так це тим, що значно змалів обласний бюджет. Як думаєте, буде надалі?

- Усе залежить від бюджетного процесу в принципі. Від доведення на місця показників, дотацій, тощо. Все правильно говорила ця рада, тільки говорити – одне, а робити – інше. Треба шукати шляхи наповнення бюджету. Шукати!

- Добре. Де?

- Сплата ПДФО, місцеві податки, екологічний, гриби та ягоди… Ми маємо кордон з ЄС та Білорусією. Ми прикордонна область. Ми маємо потужний туристичний потенціал. Наведу приклад: неодноразово був свідком, коли люди проїжджають повз екологічний пост у Шацькому національному природному парку і не сплачують це податок. Треба реагувати. Це шанс збільшити надходження. Навіть той же бурштин: хай видобуває його той «Волиньприродресурс». Вільні лишки – то ж не результат ефективної господарської діяльності, це результат певного планування і тільки. А для чого: щоб кошти на депозит покласти? Та кошти мають працювати!

Загалом же, я не можу прогнозувати роботу ради в майбутньому, але скажу, що було б дуже добре, аби менше популізму, більше – конкретики. Якось так.

Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА