У мене не було хороших думок про політику

Фото: 

 

Надія Хвищун – приклад успішної жінки-науковця, яка змогла досягнути успіху в громадській діяльності та стати депутаткою Волинської обласної ради, отримавши чималу підтримку від лучан. Окрім цього, в 2015 році вона очолила факультет бізнесу Луцького національного технічного університету, ставши його деканом. Про те, як нині живеться студентам, "нові" стипендії, політику та інше – в інтерв'ю для ділового видання Волині "Конкурент".

 

– Минулої осені вас обрали деканом факультету бізнесу Луцького національного технічного університету, а також депутатом Волинської обласної ради. Як вам вдалося цього досягнути?

(Посміхається) В чому секрет? Мабуть, в постійному вдосконаленні й бажанні не зупинятися на досягнутому. Вважаю, що кожна людина повинна ставити перед собою певного роду цілі, а кожна нова зміна має бути кращою за попередню.

– Минув ваш перший рік на посаді декана. Ви поставились до своїх обов'язків як новатор чи розвиваєте факультет у дусі своїх попередників?

– Вдалося поєднати новаторство з підтримкою усіх тих позитивів, які були розпочаті Тарасом Вікторовичем. Ми продовжуємо запрошувати найкращих роботодавців для проведення лекцій, співпрацюємо з різноманітними громадськими організаціями, проводимо безліч конкурсів, зустрічей.

Щодо нового, то у нас був відкритий освітньо-кваліфікаційний рівень магістра за спеціальністю "Міжнародні економічні відносини", ми започаткували щорічну "Зимову школу бізнесу" для дітей із сіл. Готуємо нові проекти, які реалізуємо у лютому-березні.

 

Один зі столів у Надії Хвищун встелено рекламними брошурами та мотиваційними наклейками

– Діти, які брали участь у першій "Зимовій школі бізнесу", повернулися до вас уже в ролі студентів?

– Це були діти 10-11 класів, деякі ще продовжують навчатися в школах, питають, чи можна знову відвідати цей захід. Із 54 попередніх учасників 30 подали заяви до університету, з яких на факультеті залишилося 7-8 чоловік. Інші не змогли потрапити на державну форму, тому пішли навчатися в інші заклади. Дуже позитивними були фідбеки. Діти дякували, що ми переконали їх здавати ЗНО та намагатися поступати.

– Що вам найбільше запам'яталося за перший рік деканства? Можливо, щось, не зовсім пов'язане з науковою діяльністю.

(Посміхається) В один місяць я стала і депутаткою, і деканом. Це було дуже яскраво. Хоча це й різнонаправлені роботи, з виборцями акцентуємо увагу на освіті. Остання зустріч у Ратнівському районі була з представниками школи і говорили про проблеми шкіл.

– А вас хіба обирали від Ратнівського району?

– Ні, я балотувалася від Луцька, округ 56, але ми у фракції "УКРОП" розділили між собою райони, де немає наших депутатів.

– Потреби лучан та ратнівчан сильно відрізняються? Чи від Луцька взагалі немає звернень?

– Від Луцька звертаються менше. Щодо потреб, то найбільше просять надати матеріальну допомогу на лікування. Проблеми виявляєш, перебуваючи безпосередньо в населених пунктах: дороги, дитячі садочки. Стикнулася з цим в селі Жиричі. Там переповнений дошкільний заклад, в кімнатах пліснява, а діти цим дихають. Та й беруть туди лише 5-річних, бо більше немає місць.

 

– Піти в депутати - чисто ваше рішення чи вас трішки "поагітував" ректор університету Петро Савчук. Коли ми з ним спілкувалися, то він казав, що налаштовував колег йти в політику, аби відстоювати інтереси людей та посилювати власні позиції.

– Внесок Петра Петровича у прийняте рішення був значний. Чому я все ж пішла в раду? Мабуть, через лоббі представників освіти в партії, які сповідують такі ж цінності і підтримують. Там є люди, на яких я рівняюся, які є прикладом для мене, і це було серйозним стимулом.

– Ваше уявлення про політику підтвердилося чи у сесійній залі все виявилося інакшим?

– Підтвердилося. У мене не було особливо хороших думок про політику.

– А чому ви пішли у "міжнародну" комісію обласної ради. Ваш факультет і взагалі ЛНТУ вдало співпрацює з іноземними партнерами. Це мало якийсь вплив на ваше рішення?

– Я беру активну участь у написанні грантових заявок, також займаюся проектною діяльністю. Це було основним поштовхом.

– Давайте назад до науки.

(Посміхається) Ура!

 

– Нова системи виплати стипендій. Як ви її оцінюєте?

– "Нові" стипендії відбивають бажання навчатися краще. Вважаю, що впровадження цієї системи з 1 січня – необгрунтоване. Вичитала всю постанову, яку було розміщено 11 грудня. Там написано, що рейтинг студентів розроблятиметься університетом та буде доводитися до їх відома перед початком навчального року, і упродовж року ці критерії не змінюватимуться. Студенти не розуміють правил гри, вони не в курсі, чи враховується трійка, чи можна її перекрити п'ятіркою. Вони не знають, чи враховуватимуться заліки, наукова та громадська діяльність. Моя позиція: ці зміни потрібно проводити перед початком навчального року.

Не буде така система мотивувати. Студент, знаючи, що кілька балів не вистачить, аби потрапити у ті 43 %, що матимуть стипендію, не буде старатися, йому вистачить мінімальних 60 балів, аби не відрахували. Вони потребують стипендії, для багатьох це не гроші, за які можна піти випити кави чи пива. Це кошти, за які проживають більшість часу. Якщо її не буде, доведеться йти працювати. Не думаю, що від цього підвищиться якість навчання.

– Як ви гадаєте, для чого взагалі ці зміни? Можливо, це пов'язано з мінімальною заробітною платою у 3 200?

– Систему реформувати потрібно. Але необхідно це обговорити зі студентами, а не з представником громадської організації, яка провела дослідження, опитавши аж 800 людей. Мінімальна заробітна плата зростає, і студенти заслуговують на більшу стипендію, але це потрібно робити не таким чином. Чому лише 43 % будуть її отримувати? Це економія на нашому майбутньому. Студенти – це наше майбутнє.

– Викладачі - це бюджетна сфера. З січня в Україні зросте мінімальна зарплата до 3 200, про що ми вже згадали. Які це матиме наслідки для освітян, на вашу думку? Позитивні чи негативні?

– 3 200 виглядає демотивуюче. Тарифна сітка йде від прожиткового мінімуму, а він буде 1 600. Відповідно, викладач отримуватиме не набагато більшу заробітну плату за працівника з нижчим тарифним розрядом.

Мотивації для підвищення свого інтелектуального та професійного рівня не буде, так само, як зі студентами. Багато людей не знають, що їхня заробітна плата не зросте, бо збільшилася мінімалка. Не буде так: "О, в мене було 3 000, тепер матиму – 6 000". Ще раз повторюся: тарифна сітка формується від прожиткового мінімуму.

 

– Першочергова складова вашого університету – технічна. Ви ж очолюєте факультет бізнесу. Чим він вирізняється з-поміж інших? Чим особливий?

(Сміється) В нас більше дівчат. Це наша головна особливість. Ми вчимося керувати випускниками технічних спеціальностей, існує попит на наших студентів, ми працевлаштовуємося, ми вміємо навчатися.

Ми другі в університеті за кількістю студентів. Цього року у нас був найвищий прохідний бал: менше 160 балів не приймалося. На жаль, в країні проводяться дії, спрямовані на зменшення держзамовлення на спеціальності факультету бізнесу.

– Яким ви бачите ваш факультет через 5 років?

– Конкурентним на ринку, з новими сучасними спеціальностями, бачимо, що потрібно працювати в напрямку міжнародного бізнесу, підприємницьких стартапів, інтернет-маркетингу, управління персоналом. Бачу на факультеті багато учасників програми подвійних дипломів, не лише з Польщею та Португалією, але й з Німеччиною, Болгарією. Через 5 років факультет буде новим, з кращою інфраструктурою. Надіюся, що деканом і надалі буду я.

– І я на це надіюся.

(Посміхається) Дякую.