ПРО РЕФОРМУ МЕДИЦИНИ, ГОТОВНІСТЬ ДО НЕЇ РАЙОННОЇ ЛІКАРНІ ТА МАЙБУТНІ ВИБОРИ

Фото: 

Наступний рік обіцяє принести нам немало змін у різних сферах життя, і однією з них має стати завершення реформи вторинної ланки медицини, тобто закладів охорони здоров'я районного рівня. Про готовність до цих змін нашої лікарні, існуючі проблеми і плани на майбутнє ми розмовляли з депутатом обласної ради Михайлом Бегалем – її керівником у новій іпостасі -  вже не головним лікарем, а директором, і не просто ЦРЛ, а комунального некомерційного підприємства «Ратнівська центральна районна лікарня» Ратнівської  районної ради.

- Михайле Григоровичу, сьогодні у нас в районі склалася трохи парадоксальна ситуація. З одного боку, йде мова про те, що з Нового року вторинна ланка медицини почне працювати вже по-новому, за угодами з Національною службою здоров'я України. А з іншого – залишається хронічна проблема останніх років: не вистачає декілька мільйонів гривень на зарплату працівникам до закінчення року. У чому причина і як думаєте закінчити цей рік?

- Як закінчимо цей рік? Думаю, більш-менш нормально, хоч напруга, звичайно, є. Розраховуємо в першу чергу все-таки на розуміння з боку громад, на підтримку районної ради і на допомогу з Києва.  А причина відома, про неї я говорю постійно вже декілька останніх років. Це наявність у нас в районі ще двох лікарень – у Заболотті і в Самарах.

Справа в тому, що ті сільські ради, де немає таких закладів, усі кошти своєї медичної субвенції передають нам. Заболоття передає 40,6% і Самари - 47,7%, а решту залишають собі. У результаті свої потреби вони не лише забезпечують повністю, але в них ще появляються перехідні залишки на наступний рік. Наприклад, у Самарах перекинули з минулого на цей 220 тисяч. Тобто собі намазали булку із маслом, а зверху ще й ікрою, і лишили собі ікри ще й на наступний рік. А люди з цих громад лікуються де? В Ратному. Щоденно на при-
йом лише до лікарів-терапевтів поліклінічного відділення звертається до 30% пацієнтів із Самарівської та Заболоттівської громад, не дивлячись, що там працюють свої сімейні лікарі. Чому? Тому що ні в Заболоттівській, а ні в Самарівській лікарнях немає такого обладнання, усіх таких спеціалістів, як у нас. І тут треба просто «вмикати» здоровий глузд та усвідомити: або ми будемо мати в районі одну «нормальну» лікарню, або три «ніяких». І якщо сьогодні жителі Щитинської Волі чи Гути їдуть у Ратне, то тоді їм доведеться їхати до Ковеля чи Каменя-Каширського. До речі, в Камінь-Каширському районі, де на дванадцять тисяч більше населення, діє лише одна районна лікарня, і в них не виникає таких проблем, як у нас. Тож якби й ми були в таких умовах, то зробили б досі зі свого закладу «лялечку». По крайній мірі, ми не тільки боргів не мали б, але до умов теперішніх мали б надлишок коштів більше одного мільйона гривень у 2019 році.

- У такому разі наскільки центральна районна лікарня готова до роботи в нових умовах? Адже нова міністерка охорони здоров’я Зоряна Скалецька заявила на одній із прес-конференцій, що запуск реформи вторинної ланки медицини планують розпочати не з 1 січня, а з 1 квітня наступного року, тому що медичні заклади ще не до кінця готові до автономізації. Ви з цим погоджуєтесь?

- Ну, якби ми всі ці роки сиділи склавши руки, самі нічого не робили, а тільки чекали, коли ж нам принесуть «на блюдечку» з Києва розрекламовану реформу і всі супутні блага, то сьогодні нам усім тут вже потихеньку треба було б пакувати речі, тому що «потяга» ми вже ніколи б не догнали. Звичайно, ще є багато недопрацювань, але всі базові речі ми завершили. Ми ефективні в утриманні свого закладу, тому що в нас є своя котельня на твердому паливі і ми економимо завдяки цьому величезні кошти; є своя вода – три робочі артсвердловини; є своя баклабораторія, і ми не направляємо пацієнтів робити аналізи в сусідні райони; є своя переробка крові, чим можуть похвалитися, крім обласного Луцька, ще лише Ковель і Нововолинськ;
є гемодіаліз, є сучасний комп’ютерний томограф, що відкриває перед нашою лікарнею певні перспективи; придбали й немало іншого обладнання. Позитивним моментом є чотири лікарі ультразвукової діагностики, які мають сертифікати на обстеження на апараті УЗД. Адже національна служба здоров’я оплачуватиме лише ті послуги, які будуть надаватись сертифікованими спеціалістами, включеними в єдиний державний реєстр.

- А згадайте, до речі, на скільки  всьому цьому сприяло те, що Ви є депутатом обласної ради?

- Без сумнівів, це дуже сприяло моїй безпосередній роботі, лікарня навряд чи мала б усе те, що маємо сьогодні. я мав можливість напряму звертатися і до керівників області, і до народних депутатів. Варто згадати, що Микола Мартиненко допоміг придбати цифровий рентгенапарат вартістю тоді 1,7 мільйона гривень. Дякуючи покійному Борису Петровичу Климчуку ми перекрили дах головного корпусу, провели укріплення стін, поміняли всі теплотраси – а це в ті часи коштувало кілька мільйонів. Теж завдяки йому отримали обладнання для лабораторії, відремонтували водонапірну вежу. А коли в район вперше приїхав новий голова ОДА Микола Ярославович Романюк – теж, на жаль, вже покійний, - він не обминув і нашу лікарню. Поцікавився проблемами – і за тиждень нам було доставлено новий апарат УЗД. З Німеччини ми свого часу привезли немало обладнання і самі побували там на навчанні. Дуже багато допоміг нам швейцарський проєкт «Здоров’я матері і дитини», канадський благодійний фонд, від якого отримали обладнання, ліжка і автомобіль «Максим» (це, до речі, не ім’я, а прізвище покійного українця – емігранта з Тернопільщини, який заповів свої кошти на благодійництво). І всі ці організації та їхні керівники, представляючи мене як головного лікаря, підкреслювали, що я є ще й депутатом обласної ради, тому що для них це було важливо. Надіюсь, що я не розчарував та не підвів своїх виборців. Я вже не кажу про нашу співпрацю з народним депутатом Степаном Івахівим, завдяки якому був проведений ремонт операційного блоку, а зараз ведеться ремонт реанімаційного відділення, на що з держбюджету було виділено 1,2 мільйона гривень, придбано немало іншого обладнання, в тому числі і комп’ютерний томограф.

Тому вважаю абсолютно безпідставними розмови на зразок: «а що він зробив особисто для мене? А що він зробив для нашого села?» Такі речі, як,  наприклад, той же комп’ютерний томограф, робляться не на один рік, а на багато років, і не для когось одного, а для всіх. І хутірському патріотизмові, який панує інколи ще в головах деяких наших людей і в наших громадах, - що я роблю тільки для себе, але всі інші нехай роблять для мене, - тут не місце.

- І які найбільші проблеми маєте на цьому шляху?

 - Основні проблеми – це брак усього необхідного обладнання, яке б дозволило нам надавати нашим пацієнтам весь комплекс послуг, і брак кваліфікованих спеціалістів, без яких це обладнання буде мертвим, а лікарня не виконуватиме свого призначення. Ми обговорювали з колегами, що нам потрібно ще придбати в першу чергу, і підраховували, скільки це коштуватиме. Так от, для роботи за вимогами Служби здоров’я нам необхідні ще комп’ютери з програмним забезпеченням – а це 620 тисяч гривень. Необхідно придбати наступне медичне обладнання на суму близько 10 млн грн: УЗД апарат ≈ 2,3 млн грн; відеогістероскоп ≈ 700 тис грн; відеогастроскоп ≈ 1,8 млн грн; відеоколоноскоп ≈ 2 млн грн; гнучкий цистоскоп ≈ 400 тис грн; лапароскопічна стійка ≈ 1,4 млн грн; апарат рентгенівський мамографічний ≈ 2 млн грн (в цифрі ≈ 4,7 млн грн). Але ми мусимо все це придбати, тому що воно необхідне і нам, і пацієнтам.

- І що, все це лягає виключно на плечі лікарні?

- Наша нова міністерка охорони здоров’я з приводу цього нещодавно сказала, що більшість регіонів і людей, які обираються в місцеві ради, не до кінця усвідомлюють роль власника комунального закладу охорони здоров’я. Багато хто досі ще залишається в ілюзії, що господарська діяльність лікарні – це питання відповідальності лише Міністерства охорони здоров’я. Точно так, на жаль, мислять і в деяких наших громадах. Ми всі маємо думати спільно і разом дбати про ЦРЛ, бо це заклад громади всього району. Київ за нами дивитися не буде. це мають робити в Ратному, Заболотті, Забродах, Самарах, Велимчі. Так, ви вимагайте, контролюйте, кажіть, як медикам краще працювати. Але голова громади не повинен думати лише про одні дороги. Бо якщо із Залухова, наприклад, до Ратного нарешті зроблять асфальт, то це, звичайно, буде дуже добре. Але якщо в Ратному не буде нормальної лікарні, то мешканці цього села муситимуть їхати ще за шістдесят кілометрів до Ковеля. То це для них буде краще чи ні?

Зважаючи на всі проблеми, ми вирішили, що деяке медичне обладнання будемо брати в борг, шукатимемо інші шляхи, хоча розраховуємо і на розуміння з боку громад.

 - А як плануєте вирішувати проблему з кадрами – другою складовою ефективності будь-якого лікувального закладу? Тому що у нас в районі сьогодні від багатьох можна почути, що в Ратнівській лікарні працюють одні пенсіонери…

- Ну, по-перше, пенсіонер – це не означає некваліфікований. Бо якщо до деяких лікарів-пенсіонерів їдуть на лікування не лише з інших районів Волині, а й із сусідніх областей, то це говорить само за себе. По-друге, є в нас немало й перспективних та кваліфікованих молодих спеціалістів, не буду їх тут хвалити, бо люди й самі знають.

Хоча брак кадрів ми дійсно відчуваємо, однак і готуємо їх. У нас зараз вісім майбутніх лікарів навчається в інтернатурі, і якщо вони всі повернуться до нас, то проблема практично вирішиться. Але питання в тому, чи повернуться? А якщо повернуться, то чи втримаються? Посудіть самі. Були часи, коли я за рік давав по дванадцять направлень на навчання в медичні інститути. Але де ті спеціалісти? Чи хтось із тих, хто так говорить, сприяв тому, аби вони тут залишилися? Щоб утримати досвідченого спеціаліста, потрібні дві речі – пристойна зарплата і житло. Лікар не повинен думати, чи зможе він прогодувати сім’ю, і тримати ще по пів гектара городу та, проводячи прийом хворого, переживати, що в нього дома не нагодоване порося. А спеціаліст, який провчився дев’ять років і ще три роки працюватиме помічником лікаря, отримує зразу зарплату лише трохи більшу від мінімальної. А якщо за ці гроші він муситиме наймати ще й квартиру, то наперед можна сказати, що з першого ж дня почне думати, як звідси утекти. Він або шукатиме можливість виїхати за кордон, або його швидко з руками й ногами, як то кажуть, переманить до себе той район, який зразу запропонує житло. Адже це вже фаховий спеціаліст, його не треба вчити і чекати. До речі, саме лікарня оплачує за навчання в інтернатурі, як і за курси підвищення кваліфікації. Наприклад, двотижневі курси коштують в середньому 3,5 – 6 тисяч гривень, а по УЗД – і всі десять. Хіба молодий лікар зможе це оплатити? Ні, це мусить робити лікарня. І якби в нас були додаткові кошти, якби нас не клали на лопатки всі ці роки ще дві лікарні (а раніше було три), ми б теж могли купувати для молодих спеціалістів службове житло і затримувати їх у себе. А так нехай той, хто говорить, що в нас одні пенсіонери, і порівнює Ратне з Ковелем, спершу подумає, що він сам вклав у медицину району? Тому що в Ковельську лікарню за рік влилося до 120 мільйонів гривень – як з державного бюджету, так і сама місцева влада інвестувала дуже багато. А якщо в нас буде досвідчений спеціаліст, то він у перспективі і собі на зарплату заробить, і на лікарню, тільки платитиме за це не пацієнт, а Національна служба здоров’я.

-  у зв’язку з цим як Ви ставитесь до думки, яку висловлювала в інтерв’ю для однієї з обласних газет голова постійної комісії обласної ради з питань охорони здоров’я Людмила Тимощук щодо спеціалізації районних лікарень в межах госпітального округу і до ідеї наших сусідів камінь-каширців зробити своє місто центром ще одного району, та заразом і госпітального округу, «забравши» до себе і Ратнівський район?

- Нагадаю читачам, що на Волині сьогодні існує три госпітальних округи – Луцький, Нововолинський і Ковельський, хоча на етапі обговорення була пропозиція навіть про вісім, в тому числі і Ратнівський, яку вносив я. Але думаю, що в майбутньому їх залишиться всього два, Нововолинськ не витягне. Тому ніякого Камінь-Каширського округу не буде, і ми туди не підемо, як і до району. Це нереально. У нас сформована дорога на Ковель–Луцьк.

А щодо спеціалізації, то вона певною мірою існує й сьогодні в силу того, що в одній лікарні є дуже сильний спеціаліст якогось одного профілю, в іншій – іншого, в одній є сучасне обладнання, а в іншій - немає. Наприклад, завдяки тому, що ми маємо новий комп’ютерний томограф (подібний є в Ковелі, але приватний, а після нас його придбав Луцький район – за кошти громад, і хоче придбати Любомльський), то в перспективі ми будемо проводити обстеження і викликати сюди необхідного спеціаліста зі Львова, Луцька чи Києва, щоб у нашому закладі провів якусь складну операцію. Відповідно, лікарня не лише отримає кошти зі служби здоров’я для себе й оплатить приїзд «зарубіжного» спеціаліста. А найвигіднішим такий варіант буде саме  для пацієнта, адже йому не доведеться їхати до того самого Києва чи Львова, - тим більше, якщо ще й транспортування буде ризиковане, - а післяопераційну реабілітацію він проходитиме тут, на місці , і наскільки простіше й дешевше, у разі необхідності, буде доглядати за ним для рідних.

(Коли цей матеріал вже готувався до друку, стало відомо, що Кабінет Міністрів прийняв постанову про утворення в області єдиного госпітального округу. – Д.М.)

- Раніше голова Національної служби здоров’я України Олег Петренко озвучив такі цифри: за пологи Служба платитиме медичному закладу 8500 гривень, за лікування інфаркту – 15 800, а за інсульт – 19500. Ці послуги будуть для населення безкоштовні за направленням сімейного лікаря. А ви в себе підраховували, скільки лікарня зможе заробити на цих послугах?

- Так, ми підраховували ці речі. Пологів у кращі часи у нас в районі було до 800 за рік, нині з початку року маємо 474 (на 21 листопада. – Д. М.), інфарктів було за цей же період сімнадцять, інсультів – 171. У заявлену суму при нормальних пологах ми вкладаємося, але якщо будуть ускладнені, то вона може бути і в два рази більшою. По інфарктах є своя специфіка, тому що в окремих випадках треба робити ангіографію, а вона є тільки в Ковелі. Тому якщо «швидка» доставить хворого в інший медзаклад, обминаючи Ратне, то і гроші «поїдуть» за ним. А от інсульти ми матимемо право лікувати тільки тому, що в нас є комп’ютерний томограф. Тим лікарням, які його не матимуть, служба не платитиме. Так що, як бачите, ми свого часу правильно вибрали напрям, коли почали добиватися придбання цього апарата, і прибув він до нас дуже вчасно. Але в цілому сумніви були, тому що потрібно утримати лабораторію і інші діагностичні служби, господарський відділ, оплачувати електроенергію і т.д.

- Михайле Григоровичу, простих людей в усіх наших українських реформах найбільше хвилює одне питання: а чи не обійдуться ті реформи дорожче? Ви от розповідаєте про нове обладнання і нові послуги, а хтось прочитає про це та й подумає: а скільки ж то мені доведеться викласти за те обстеження зі своєї кишені до так званої благодійної каси? Чи залишиться вона й після того, як лікарня почне напряму працювати з Національною службою здоров’я?

- Благодійну касу створив ще мій попередник, і не від доброго життя, а через нашу бідність – через хронічне недофінансування медицини. Ми могли б від неї відмовитися, але тоді довелося б відмовитися й від багатьох речей, до яких уже звикли. Наприклад, довелося б їхати на госпіталізацію в лікарню зі своєю постіллю, значно гіршим було б лікарняне харчування, десь були б розбиті вікна, унітази в туалетах, аналізи на гормони щитовидної залози здавали б не тут і не по 95 гривень, а в іншій лабораторії, і по 300 – 350. За благодійні кошти ми частково робимо ремонти, купуємо обладнання, зокрема, не так давно придбали в пологове відділення апарат, завдяки якому в новонароджених не треба брати кров з вени для аналізу, а робиться аналіз, притуливши апарат до шкіри дитини, і мами готові платити за цю послугу, аби лише не завдавати зайвого болю своїм крихіткам. І ще безліч подібних речей. Я не буду все перелічувати, бо це забере багато часу і місця. Кого це цікавить, - може прочитати в газеті «Ратнівщина», де правління благодійної каси регулярно оприлюднює звіти про надходження і використання коштів.

А коли ми почнемо працювати з Національною службою здоров’я, більшість благодійних внесків відпаде, тому що відповідні послуги буде оплачувати Служба. Наприклад, зараз УЗД коштує 100 гривень, а Національна служба платитиме від 250 до 400 гривень. Але за деякі речі вона не платитиме, дещо залишиться. Тільки це вже буде офіційна платна послуга, а не як зараз – примусово-добровільна. За рахунок цих платних послуг ми будемо купувати в тому числі й нове обладнання, на яке в бюджеті не закладено ні копійки. Бо якщо ми його не придбаємо, то пацієнт буде обстежуватися на застарілому, гіршої якості, і причому за це обстеження служба не буде оплачувати, тому що апарат не відповідає певним вимогам. І знову ж таки, лікар повинен мати відповідний сертифікат.

- А ремонти і благоустрій? За які кошти проводите їх?

- Джерела різні. У реанімаційному відділенні, як я вже казав, за кошти державного бюджету («соцеконом» С. Івахів). На проєкт реконструкції котельні під механізовану подачу палива із заміною димової труби кошти дає ООН. Перекриваємо покрівлю інфекційного відділення за кошти благодійної каси, а це в межах 160 тисяч. Потребує ремонту і дитяче відділення, третій поверх поліклініки, коридори – одним словом, роботи ще вистачає.

Паралельно ми проводимо і благоустрій території. Однак не лише для краси, хоча й це важливо. Бо уявіть, що у себе в квартирі ви зробили суперсучасний євроремонт, а під’їзд у вашому будинку – обдертий, засмічений. Яке враження складеться в гостей про таких господарів? А там ми робимо скрізь реабілітаційні доріжки й майданчики, щоб пацієнт не перебував постійно в палаті, де в першу чергу мають також бути комфортні умови, а й міг прогулятися з користю для здоров’я – по типу санаторного лікування. Особливо це важливо для тих, хто проходить реабілітацію, та для візочників, для яких ми зробили вже немало. І не треба думати, що це дуже великі гроші. Просто за один день усе не робиться, це має бути цілеспрямована робота протягом років. Але вона потрібна, тому що теж створює позитивний імідж лікарні.

- І на завершення розмови – про місцеві вибори, які чекають нас наступного року. Вони будуть проходити за новим виборчим законом і вже на новій адміністративно-територіальній основі. Особливий інтерес у людей викликають вибори до тих об’єднаних громад, які ще лише мають бути створені, в тому числі й Ратнівської. Довелося вже чути, що й Вас називають одним з імовірних кандидатів на посаду голови. Що скажете з цього приводу? І яким взагалі Ви бачите майбутнього голову майбутньої Ратнівської об’єднаної територіальної громади? Яким пріоритетам він повинен надавати перевагу в своїй роботі?

- У моєму розумінні, майбутній голова в першу чергу має працювати над збільшенням надходження коштів до бюджету, тому що без них він потім нічого не зробить. Це треба шукати внутрішні ресурси, сприяти розвитку малого та середнього бізнесу, тому що там, де є бізнес, туди вливаються кошти, там громада процвітає. Але це має бути не лише торгівля, а й виробництво, і співпраця має бути взаємовигідною для бізнесу та громади. Крім того, потрібно більше працювати над залученням коштів у вигляді грантів різних міжнародних організацій, тому що без цього власними силами буде складно вирішити всі накопичені проблеми. Тим більше, що у нас в районі вже є приклади такої успішної співпраці. Також  одним з пріоритетів, на мою думку, має стати розвиток зеленого туризму, який теж  може принести немалі кошти. Адже для цього у нас є всі можливості: найбільше в області озер, гарний ліс і смачна місцева кухня зі своїми «родзинками», як, наприклад, сушена ковбаса і риба, домашні сири, про які знають навіть далеко за межами району. Це все наша місцева «валюта», треба лише ефективно її використовувати.

І разом з тим вкотре хочу повторити, що керівник місцевої громади не повинен обмежуватися лише економікою і зарплатами бюджетникам. Він має працювати й над тим, щоб перетворити наше Ратне і всі села майбутньої громади в сучасні населені пункти європейського типу. Там скрізь мають бути хоч невеликі сквери, місця для відпочинку і хоч якісь спортивні майданчики, так само й облаштовані  місця для купання, бруківка на тротуарах, щоб молоді спеціалісти, які приїжджатимуть до нас працювати, не казали, що вони потрапили на глухе Полісся в забите село. Для цього не потрібні великі кошти, як хтось, можливо, думає, але над цим потрібно постійно і цілеспрямовано працювати, і, звичайно, не один день чи рік. А чи я це буду робити, чи хтось інший – покаже час. Сьогодні я бачу себе лікарем...

 

Розмовляв Дмитро МОРОЗ