Прагну, аби діти нашої громади мали всі можливості для успішного майбутнього

Фото: 

У Любешівському районі Миколу Бущука знають як депутата Волинської обласної ради, підприємця та людину, котра підтримує розвиток спорту. До депутатства, відверто зізнається, не прагнув. Але, отримавши підтримку від людей у 2015 році, робив усе, аби їх не розчарувати. Про роботу у представницькій владі Волині ми і спілкуємося з Миколою Васильовичем.

 

-Багато людей не розуміє суті роботи обласної ради, і найголовніше питання, яке в багатьох на вустах, –скільки ж депутати отримують за це грошей. Привідкрийте «завісу», будь ласка.

- Дійсно, люди часто з докором говорять, мовляв, ти добре заробляєш, а нам допомагати не хочеш. Вони думають, що депутат обласної ради отримує солідну зарплатню, що депутатство - це основне його місце роботи, тож він має фактично «жити» виключно проблемами людей. Але депутати міських, районних, обласних рад працюють на громадських засадах, тобто без зарплати. Хоча ця робота забирає чимало часу, адже хочеться все робити якісно. За п’ять років свого депутатства у мене не було часу на відпустку, двічі був за кордоном по роботі.

- Людям часто допомагаєте?

- Робив це навіть не будучи депутатом. Просто намагався ніколи не афішувати. Навіть коли мені казали, що напишуть у газеті подяку, відповідав: «Зробите це, то можете більше до мене не звертатися». Я старався робити, як написано в Біблії. Та коли став депутатом, потрібно було себе переламувати. Адже в людей почало виникати чимало інших запитань: а що він, як депутат, робить? Тому на власній сторінці у фейсбуці інколи розповідаю про свою професійну діяльність, аби громада розуміла, що не лишаюся осторонь її проблем. Окрім того, помітив, що таке інформування дозволяє розширювати соціальні зв’язки і залучити до хороших справ однодумців. Мені імпонують люди, які готові брати участь у змінах у своїх населених пунктах. Пригадую такий випадок. У 2015 році, коли балотувався у депутати облради, до мене підійшов чоловік і сказав, що готовий проголосувати за мене, якщо облаштую довкола його будинку огорожу. Тоді відповів йому, що він може за мене не голосувати, адже виконувати його умову однозначно не буду. І знаєте, що він мені відповів? «Молодець! Я за тебе віддам свій голос». У мене такі ж принципи: передусім допомагаю тим, хто вже зробив перший крок, а не чекає, допоки всі проблеми хтось розв’яже.

- В облраді Ви є членом постійної майнової комісії, тобто фактично вирішуєте долю комунальних підприємств області. Які, на Вашу думку, основні напрацювання цієї комісії?

- У спільній власності територіальних громад Волинської області перебуває більше ста підприємств і установ: коледжі, ліцеї, школи-інтернати, бібліотеки, спортивні заклади, театри, музеї, санаторії, госпіталі, лікарні, тощо. І головне, все залишилось у комунальній власності та не було продане за безцінь. Хоча з метою оптимізації та економії обласного бюджету деякі з цих закладів довелося об’єднати. Приміром, санаторій «Турія», доведений попереднім керівництвом практично до банкрутства, віддали обласному ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Героїв Небесної Сотні, а санаторій «Згорани» приєднали до «Лісової пісні». Разом із колегами ми одностайно підтримали тодішнього голову облради, а нині народного депутата Ігоря Палицю щодо скерування ресурсів на добудову перинатального центру, ремонт інфекційної лікарні.

- Ви згадали комунальні підприємства області. Які риси повинні мати керівники цих установ, аби зробити їх успішними, а не ще більше загнати  у борги?

- Керівник повинен вміти вдихнути нове життя в заклад, не мислити стереотипами, не боятися їх долати. Він повинен бути готовим приймати  якісь не популярні рішення, аби вийти на високий рівень розвитку. І звісно, бути господарником та вміти заробляти гроші.

- Що для Вас є депутатство і чи змінилось у Вас бачення цієї діяльності протягом каденції?

- Перш за все, це можливість зробити світ кращим. Йдучи в депутати, уявляв, що буду всіма силами шукати кошти в обласному бюджеті для фінансування всіляких потреб виборців свого округу. З часом прийшло розуміння, що я депутат не лише від свого округу, а й обласної ради і маю дбати за розвиток усієї Волині. Зважаючи на нестабільну економічну ситуацію в країні, на жаль, нам доводилося обирати: або скеровуємо кошти на стратегічні об’єкти, приміром, онкодиспансер, обласну клінічну лікарню, чи розпорошуємо їх на малі об’єкти, тягнучи одне поперед одного ковдру на себе. 

- Чи є у Вас помічники та громадська приймальня?

- Маю чотирьох помічників. Власної громадської приймальні  немає. Але в Любешові всі мене знають. У мене прийом громадян часто відбувається на ходу:  люди підходять і розповідають про свої проблеми.

- Як часто комунікуєте з народною депутаткою Іриною Констанкевич?

- Ірина Мирославівна – дійсно справжній народний депутат. Знаю багато людей у Любешові, які напряму з нею спілкуються, телефонують їй. Із нею дуже легко комунікувати. Але вона має дбати про всю Україну, а не лише область. Тому я звертаюся до неї лише щодо глобальних проблем.

- Із якими проханнями найчастіше до Вас звертаються люди?

- Хотілося б, аби більше зверталися з ідеями. Я готовий їх підтримати і допомогти з фінансуванням. Але в основному звертаються за виділенням коштів на лікування. З останніх звернень: ампутували ногу, потрібні гроші на протез, згоріла хата, онкохвороба... Є обласний депутатський фонд, де цього року передбачили  150 тисяч гривень на допомоги в таких випадках. Але ж це копійки на всю кількість населення області… На жаль, усім допомогти не можна.

- Даєте гроші з власної кишені?

- Звісно, дуже часто. Хоча робив це, коли й не був депутатом.

- Знаю, Ви потужно підтримуєте на Любешівщині спортивні заклади.

- Так. Із 2004 року підтримую різні види спорту і передусім прагну, аби діти нашої громади мали всі можливості для розвитку, успішного майбутнього, не гірші, аніж у місті. Саме з моєї ініціативи та підтримки у Любешові створено і працює гурток шашок, секції з боксу та вільної боротьби. Спільно з тренерами, батьками діток максимально робимо все для того, аби юні спортсмени могли брати участь у різних змаганнях, у тому числі і за межами району. Декілька років тому вдалося взяти в оренду приміщення, куди нині покійний Ігор Єрємеєв допоміг придбати ринг, а я «вибив» гроші на мати. Тепер діти мають нормально облаштовану залу для занять боксом. За підтримки однодумців, вдалося створити тренажерні зали у кількох селах - Судчі, Березичах, Седлищі, Бірках, у коледжі в Любешові. У Залаззівській школі допоміг із облаштуванням інклюзивного класу. Мені дуже подобається щось робити для дітей, для громади. І я не чекаю за це подяки. Головне, аби не поливали брудом.

- Що дає Вам силу та розраду у громадській роботі?

- Дуже хотів би, аби люди побільше читали книг.  Сам дуже багато читаю. Щомісяця купую чимало нової літератури, передаю книги в шкільні бібліотеки. З останнього прочитаного, що мене вразило, не пам’ятаю автора, але книга називається «Фактологія». В цій направду класній книзі багато фактів про те, що насправді світ змінюється на краще, приміром, багато жінок зараз із вищою освітою, вони мають однакові права з чоловіками, скоротилася дитяча смертність та ін. Усі приклади підтверджені цифрами. Книги змінили моє ставлення до світу, до людей і привели до усвідомлення: світ таки дійсно змінюється на краще, якщо кожен із нас маленькими кроками робить щось для цього і дійсно проживає, а не марнує кожен день свого життя.

Дарина Тиха.

фото Таблоїд Волині