«Ми всі в одному кораблі». Голова Волиньради Григорій Недопад. ІНТЕРВ’Ю

Фото: 

«До речі, сьогодні футбол», - сказав він, поглядаючи на годинник, щойно я сіла навпроти.

«Хм, до вечора ще довго. Але, певне, щось надважливе… » - сказала я і звично спитала, хто грає.

Коли мій чоловік говорить зранку цю фразу, це означає: «Май на увазі, що плазма на вечір зайнята». Я усміхнулася)

Надважливе, бо до Луцька, на рідний стадіон «Волині», цього дня їде грати рівненський «Верес». Грати з луганською «Зорею». Григорій Недопад зустрічав на стадіоні делегацію Рівненщини (він і сам свого часу був причетний до історії ФК «Волинь»), зокрема й свого колегу, голову тамтешньої облради Сергія Кондрачука (у Рівному на цю посаду обрали депутата від «Європейської Солідарності»).

«Верес» програв. Григорій Недопад свою першу перемогу здобув тріумфально. І тут я без пафосу, бо кому вдавалося взяти 60 із 61-го? 

Це сталося рівно 100 днів тому. У коридорах на Київському майдані, 9 люблять цей рубіж. Тому він і став приводом для розмови на «Першому». Чи з цієї нагоди, чи ні, але напередодні (у вихідні) на 3-му поверсі постелили нові килими…

 

Для довідки. Григорій Недопад. 39 років. Народився у м. Рожище. Закінчив ВНУ ім. Лесі Українки (географічний факультет), МАУП (менеджмент організацій), Нацакадемію державного управління при Президентові України (держуправління та адміністрування). Одружений, двоє дітей. Працював спершу майстром на Рожищенському сирзаводі, згодом заступником директора «Торгового дому «Любарт», директором тренувальної бази «Дачне» ФК «Волинь», директором ТзОВ «Грін Ріелті». З 2015-го – голова Ківерцівської райради, перший заступник Луцького міського голови. У жовтні 2020 року обраний депутатом Волинської облради від партії Ігоря Палиці «За Майбутнє», а згодом – головою цієї ради. З того моменту Григорій Недопад упевнено набуває статусу важковаговика волинської політики.

 

 

З жовтня 2020-го Григорій Недопад упевнено набуває статусу
важковаговика волинської політики

 

 

 *  *  *

У момент, коли волинські обранці один за одним шикувалися в чергу з бюлетенями голосувати за нового голову Волиньради, я підійшла до Григорія Недопада запитати, який у нього настрій. Той засміявся.

«Ні-і.. Я щось забобонний став. От не був, не був - і став», - жартував він.

Не образилася. Рівно за сто днів прийшла на інтерв’ю. Перше, що спитала, - про забобони. Григорій Недопад брав один за одним папери із синьої папки із написом «Звернення громадян. До підпису», завершував підписувати якісь документи, щоб за кілька секунд переключитися на інтерв’ю.

Найчастіше за цю годину Григорій Вікторович вживав слово «відверто» і часто жартував. В той момент за дверима росла невеличка черга. Але ніхто розмову в часі не обмежував…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ...І Погуляйко - заговорив! Перша сесія Волиньради та її драми. РЕПОРТАЖ

Локація. Робочий кабінет голови Волинської обласної ради. Світло-зелений килим. Стіни у коричневих тонах. За спиною у голови – герб України та Волині. На столі – орел, папери, добротні гаджети, депутатська картка, два калькулятори, блокнот, на обкладинці якого витиснено «Недопад Г. В.». Навпроти – плазма з увімкненими новинами, полиці з книжками, типовими для подібних кабінетів.

Серед цікавого – «Справа Василя Стуса» і книжка одного з героїв недавньої сесії Олександра Середюка з автографом ще для Ігоря Палиці. Кепка та шарф Федерації хокею України.

На стіні біля великого столу – карта Волині. Область створена у 1939-му, написано там. А районів – 16. Час так швидко біжить, що інформація старіє на очах…

 

 

 

 

«Сталося так, що я не голова ОДА. А голова обласної ради»

- Забобони чи не забобони, але як показало життя: ніколи не можна говорити щось наперед. Відверто кажу: переживання невеличке було. Але загалом, я був дуже спокійним. Думаю, це ви бачили. Добре виспався перед тим (сміється, - авт.)

- …Добре домовився.

- Домовився чи не домовився – політична робота не без того. Тут головне, щоб тебе сприймали люди. Не сприймають – рухаєшся іншою течією, паралельною. Тоді важко, напевне, досягати якихось домовленостей політичних.

- Отримати 60 голосів із 61 –  такий карт-бланш, який далеко не кожному дістається. Тут важливо втримати рівень довіри. Ви про це думаєте вже?

- Якщо порівняти з тими радами, де я працював до цього, то це зовсім інший масштаб й інша відповідальність. Але процеси дуже схожі. Комісії, фракції, виконавчий апарат, співпраця з адміністрацією - це все було. Для мене це не нове. Переконаний, що в нас у сесійній залі зараз більше конструктиву, ніж неконструктиву. Впевнений, що з часом ми ще більше будемо ставати однією командою. Я маю деякі  свої підходи до депутатського корпусу. Зокрема, крім виїзних засідань комісій, пропоную і виїзні засідання координаційної ради із залученням депутатів. Ми всі волиняни, у нас тут має бути лад: в жодній громаді ніхто не має почувати себе кинутим напризволяще.

 

 

«Але загалом, я був дуже спокійним.
Думаю, це ви бачили»

 

 

Вважаю, що команда тут зібралася потужна. Приємно бачити, як у нас проходять комісії: всі знають, що, куди і звідки. Основне, що в цей важкий період ми провели бюджетні слухання із присмаком сильних змін. От вчора буквально ввечері перед 17-ою годиною я ще встиг заїхати в Рожищенський навчально-реабілітаційний центр. Як і анонсував, роблю це без попередження… Там пішли чутки, що ми будемо закривати комунальний заклад. Переконав  і заступників,і керівника, що такі установи закриватися не повинні, але вони мають підтвердити статус обласного.

Дійсно була мова про передачу його Рожищенській громаді, оскільки і розташування, і левова частина дітей з Рожища, і ПДФО надходить у Рожище. Я сам рожищанин, дуже добре знаю проблеми міста. Але коли ти стаєш чиновником і починаєш думати про цілу область, то деякі процеси бачиш по-іншому, і це може боляче відображатися на людях, яких давно знаєш, ще до політики.

- Був такий період, коли всі активно говорили про Григорія Недопада як потенційного голову Волинської ОДА. Ви проходили співбесіду, перевірку чи це лишилося на рівні планів або чуток?

- Ні, то не чутки. Була співбесіда, але сталося так, як сталося – і зараз я не голова обласної адміністрації, а голова обласної ради. Це було набагато раніше, ще коли я працював у міськраді.

 

 

«Ні, то не чутки. Була співбесіда, але сталося так, як сталося...»

 

 

«Думаю, Юрій Михайлович шкодує про той сплеск емоцій»

- Як на мене найрезонансніша подія у сесійній залі за ці сто днів, - то недовіра голові ОДА і його яскравий «виступ». Але на рішення ради не було жодної реакції з Офісу президента. Чи вона була, тільки непублічна?

- Ми не можемо до кінця знати, чи була ця реакція. Публічно – точно ні. Але певний період часу вже пройшов, ви знаєте, що область все одно має працювати і без виконавчої ланки і нам важче… Те, що відбулося в сесійній залі, з розряду «накипіло». Ніхто нікого не змушував голосувати. Всі журналісти бачили, що голосування відбувалося добровільно.

Юрій Михайлович, я думаю, теж зрозумів це… Навіть думаю, що він зараз шкодує про той сплеск емоцій, який стався.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Давай на Донєцк!». РЕПОРТАЖ зі скандальної сесії Волиньради

- У вас були з ним розмови на цю тему після всього?

- Були. Розмови були, кажу, як є. Сталося те, що сталося. Волинська область взагалі новаторська. Деякі речі, які ми робимо, багато хто не те, що не робить, дозволити собі не може. Але повірте: нам не байдуже, що відбувається на теренах області.

- Ви тепер в кабінет один до одного заходите?

- Ну, він був уже в моєму кабінеті і не раз. Ми спілкувалися. Думаю, наразі працюватимемо на успіх Волинської області. А далі – будемо бачити.

- Чи не свідчить це про те, що для Києва голос облради немає жодної ваги? Недовіру губернаторові (не цьому, а різним) не раз пробували висловити, у вас вийшло – і такий ігнор. Тоді виникає питання, навіщо тут приймають всі ці звернення, щось виголошують з трибуни…

- Я думаю, столиця нас почула, однозначно. І зробила для себе висновки.

Повірте, я був після того і у голови Верховної Ради, і в кабінетах не одного міністра, і про це ми тоді мали розмови. Ніхто не казав нам, чи це правильно, чи неправильно. Просто констатують факт. Значить, це на слуху. Тоді новини про це прогриміли  у всіх медіа.

Можливо, деякі процеси, які могли нанести якусь шкоду регіону, зупинилися. Тому Волинська обласна рада зробила однозначно правильно.

 

 

«Можливо, деякі процеси, які могли
нанести якусь шкоду регіону, зупинилися»

 

 

Дубняк лишається в раді. Імберовський – очолив відділ майна

- Поза обласною радою говорять, що ви проводите кадрові зміни всередині ради, в апараті. Чи це так? Що (чи кого) ви вже змінили?

- Ми готуємося до того, що при обласних радах будуть створюватися виконкоми. Хочемо діяти так, аби нам це не було як сніг на голову. Я хочу, аби попередній склад виконкому в нас був практично готовий. Тому за деякими напрямками ми просто поділили функції, але кардинальних змін поки ніяких не було.

Є напрацювання, з’явилися нові задачі, зокрема, по тому ж комунальному майну. Ми чудово розуміємо, що частину майна треба передавати громадам, бо витрати на нього більші, ніж з нього зиску. Або ж майно стоїть і псується. Коли нема життя в якомусь комунальному закладі, воно за рік-два-три зруйнується, й від того нікому не буде легше. На цій сесії ми передали майно в Іваничі, тобто вже цю роботу почали.

- Чи лишається на посаді Мирослава Якимчук?

- Так, Мирослава Якимчук лишається на посаді заступника керуючого справами, вона буквально перед вами була у цьому кабінеті. У неї, повірте, не менше завдань. Можливо, більше, ніж було. Просто глобальніші напрямки. А керівником відділу комунального майна став Михайло Імберовський, мій колишній радник (ексдепутат облради, колись від фракції «Самопоміч, згодом – УКРОПу, на виборах 2020-го не пройшов в обранці, балотувався від партії «За Майбутнє», - авт.). Тому ротації йдуть, але нема такого, щоб ми когось звільняли чи брали з іншої сфери. Так, робочі моменти.

Мирослава уже 17 років працює в обласній раді. Вона знає часто набагато більше, ніж керівники підрозділів, знає людей на місцях. Тому вона з керуючим справами буде втілювати ті кардинальні зміни, які покращуватимуть добробут волинян.

Михайло Юрійович буде займатися майном. У цій сфері якраз є багато нововведень. Треба розробляти положення, робити аналіз і аудит комунальних установ.

Щоб втілювати зміни і в кількісному, і в якісному складі установ, ми й формуємо цю команду. У когось буде паперова, у когось – організаційна робота. Так буде легше.

 

 

«Щоб втілювати зміни,
ми й формуємо цю команду»

 

 

- Скільки у вас зараз радників? У штаті я побачила два: Олександр Козлюк, депутат міськради від «Батьківщини» та Анатолій Філюк, депутат облради від «За Майбутнє» з Камінь-Каширщини. Просте питання, яке хвилює людей: навіщо радники на зарплаті, якщо будь-якої поради завше можна спитати у будь-кого?

- Радник – це невипадкова людина. Певний період моїм радником був Михайло Імберовський. Чому знову Філюк? Бо є дуже багато питань, які виникають щодо розвитку та проблем поліських регіонів, не завжди туди поїдеш, не завжди поговориш з головою територіальної громади чи райради.

Оперативність на місці – це те, що стосується Анатолія Філюка. Це людина-комунікатор, який вдень чи вночі на телефоні, є проблема – одразу каже про це телефоном.

Олександр Козлюк, дійсно, дуже давно працює в органах місцевого самоврядування, депутат не одного скликання. Ми близько товаришуємо. Повірте, якщо я – не настільки бюрократична людина, як хотілося  чи як здається, то він якраз отой бюрократичний процес дуже добре знає. І про деякі речі наперед знає, що краще цього не робити, щоб довго не долати потім наслідки.

У нас буває багато дискусій, я маю свою думку на деякі процеси, але в дискусії народжується істина.

- У кулуарах були розмови про те, що саме керуючий справами Дмитро Дубняк претендує на крісло першого зама Луцького міського голови. Вам не шкода «віддавати» такого досвідченого апаратника?

- Відверто? Було б шкода. Але я ніколи не заважатиму людині розвиватися професійно. У кожного є свій етап у житті, який треба пройти. Як би нам важко не було без нього, ми, напевне, справилися б.

Але… Поки що він тут, працюємо, слава Богу,  і в нас все добре (сміється, каже «тьфу-тьфу» і стукає кілька разів об дерев’яний стіл, Дмитро Дубняк лишається в раді, - авт.).

 

 

«У нас буває багато дискусій, я маю свою думку на деякі процеси»

 

 

«Ми всі в одному кораблі. Потонемо, якщо…»

- Якщо аналізувати вашу команду, то тут є люди з «Батьківщини», із «За Майбутнього», зі «Свободи», але нема з інших політичних сил. Це природньо. Волинська коаліція в дії. У нас опозицією себе називає «ЄС», на опозиційність претендують своїми заявами депутати з «Аграрної партії», а обранці з «Слуги народу» діють, образно кажучи, за вітром. Втім, кого ви в сесійній залі вважаєте опозицією?

- На мою думку, опозиції немає як такої. Те, що відбувається в сесійній залі, і те, що відбувається чи в мене в кабінеті, чи на вулиці, – різні речі. Ми зустрічаємося з людьми, розмовляємо і деколи допомагаємо чисто в житейських питаннях. Через те, що я можу швидко відреагувати на певну проблему іншої людини, я допомагаю, і в нас ніби є нормальна робота. З «аграріями», і з «єсівцями» в нас нормальне спілкування.

Є, звичайно, політичні завдання, які вони мають реалізовувати не в кабінетах, а в стінах сесійної зали. Але повірте, я не думаю, що хтось чимось чи кимось незадоволений. Навіть якщо говорити про розподіл комісій, яким сильно була незадоволена Юлія Василівна (Юлія Вусенко, лідерка фракції «ЄС», - авт.). Вона оглянула склад і зрозуміла, що ніби її все влаштовує, тільки щодо Івана Мирки є питання…

- …А чому ви поділили ці комісії так, що це стало несподіванкою для команди «ЄС»? Це принципово так відбулося?

- Не принципово. Скажу так: більшістю голів фракцій перед сесійним засідання він уже був попередньо обговорений. Ми старалися нікого не образити. Повірте, коли про дві людини із 64-х іде мова, я вважаю, що це не проблема. Це закриється, і все буде нормально. Ну, але має пройти певний час. Зрештою, все вирівняється, всі будуть задоволені своїми комісіями.

 

 

«Зрештою, все вирівняється,
всі будуть задоволені своїми комісіями»

 

 

- Іван Мирка вже звернувся до комісії з депутатської етики з питанням про включення його в комісію, що займається промисловістю і транспорту?

- Хай Іван Мирка видужує спершу. А потім ми будемо розмовляти, і не думаю, що будуть проблеми. Бачив, що він хворіє. Зичу здоров’я міцного!

Не врахували десь одного-двох – це технічні речі, ми позакриваємо їх. Всі комісії мали б працювати, насправді, мало не наступного дня, відколи вони були створені на сесії. Бо ми чудово знали: бюджет не буде прийнятий, адже ми його не вивчили досконало. Перший етап, ви ж бачили, завершився до нового року, після нього – почався другий етап бюджетних слухань.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дві принцеси та інструктор з бойового гопака. Так приймали бюджет Волиньради. РЕПОРТАЖ

- Яке у вас враження після слухань? Бо багато керівників мене, наприклад, розчарували некомпетентністю чи точніше тим, як несерйозно вони до цього віднеслися.

- Так, добре те, що ми провели їх. Але все-таки ці бюджетні слухання пройшли не зовсім так, як я хотів. Керівники комунальних закладів та установ, розпорядники кошти ще не до кінця зрозуміли, що ми від них хотіли. Ми просто хочемо зробити, щоб дійсно був… як сказати навіть… (задумався, - авт.) гарний і тонкий підхід до всього. Щоб керівники комунальних установ і закладів зрозуміли, що ми всі на одному кораблі: якщо ми не будемо про нього дбати, то потонемо.

Я про те, що не може бути в керівника комунальної установи шість заступників. І не може бути таким роздутим штат. Це не брехня, це дійсні речі.

Навіть у тих  установах, які підпорядковуються нам (чи ми їм) лише в частині фінансування (ті ж ПТУ), теж не все та просто. Манна небесна з неба падати не може, бо бюджет уже не такий, який був навіть минулого року. Нам додаткова дотація була зрізана більше, ніж на 100 мільйонів.

Наступні бюджетні слухання ми будемо проводити в кінці вересня – на початку жовтня. Я вже дав команду, щоб ми до цього готувалися. Це для того, аби ми до нового 2022 року прийшли з бюджетом і спокійно спали. Якщо не буде підводних течій.

- А історія якої комунальної установи вас найбільше вразила чи зачепила?

- Я не буду цього казати. Поки не буду.

- Насправді для нашої розмови є одна краща локація. І якби не холодно, я б запропонувала говорити про справи саме там. Я про горезвісну обкомівську дачу «Круча» на Дубнівській. Це така символічна валіза, яку «кинути» не може жоден голова і жоден депкорпус, що б не заявляли. Продавали з аукціону. Схоже, не продали. Як будете вирішувати її долю ви?

- Ми зараз готуємо пакет документів. Мирослава Василівна якраз отримала завдання довести цю справу до кінця. Має доробити всі документи, яких не вистачало, бо змінилося трохи законодавство щодо продажу з аукціону чи здачу в оренду.

 

 

Вся волинська політика – в одній світлині

 

 

- А багато такого майна, яке, на вашу думку, краще продати?

- Відверто, я не прихильник того, щоб щось продавати кардинально. Але майно, яке може зіпсуватися,от як «Круча», дійсно краще реалізувати, щоб ті кошти пішли на користь громаді.

От зараз дзвонить Ройко Юрій Петрович (дивиться на мобільний, Юрій Ройко – депутат облради із фракції «За Майбутнє» від округу на Ківерцівщині, – авт.), я чудово розумію, чого саме. Школа в Башликах будується, частина співфінаснування має бути передбачена в бюджеті селищної ради. Його, на жаль, там нема, не всі захищені статті закриті, про незахищені і мови нема… Тому кардинальні кроки робити треба. Щодо співфінансування проєктів Державного фонду регіонального розвитку, фінансування наших комунальних закладів питань дуже багато.

На крайньому ефірі мене запитували щодо ремонту в обласній клінічній лікарні. Але забули, що зроблено ремонт в інфекційній лікарні (це ж за кошти обласного і міського бюджетів), що зроблений ремонт у багатьох відділеннях обласної лікарні, що в нас є перинатальний центр, що триває зараз ремонт в неонатальному центрі – дуже багато робиться, все в один момент втілити нереально.

На крайній сесії проголосували за виділення коштів на ремонт ліфтів в обласній дитячій лікарні. Ви пригадуєте, напевне, ті бюджетні слухання, де говорили, що строк експлуатації ліфтів давно вийшов, і це вкрай необхідно. Чудово розумію Ірину Іванівну, яка каже, що коли немає ліфта – лікарня мертва. Через те ми пішли на ці витрати.

І таких питань – безліч, бюджету, звичайно, не вистачає. Тому треба балансувати, укрупнятися, аналізувати кожну установу, чи вона підтверджує статус обласної установи, чи забезпечує інтереси тільки якоїсь громади.

 

 


Хто і куди «виганяє» Горбенка?

- Згадалося ще одне цікаве майно обласної ради: гаражі за собором у самісінькому центрі Луцька, коли там був солідний автопарк службових автівок, потім автомобілів поменшало, був час, коли гаражі думали продати. Чи нема таких планів зараз?

- Так, є таке майно в нас. Воно здається в оренду. Чи якісно, чи неякісно, ми будемо дивиться чуть пізніше. Для того ми робимо бюджетні слухання, виїзди… І та ситуація, яка виросла з розмов у стінах департаменту агропромислового розвитку Волинської ОДА, керівник якого обурився через пропозицію переселити відомство на Київський майдан, якраз із цим пов’язана.

Пригадуєте, депутати «Аграрної партії» озвучували запит на сесії? На сесії – одне, а до того мені телефонували «аграрії» і казали: «Ви викидаєте на вулицю Горбенка Юрія Мефодійовича!»… (Юрій Горбенко – керівник «аграрного» департаменту Волинської ОДА, – авт.) Це точно неправильно. Ми чудово розуміємо, що будь-який підрозділ облдержадміністрації не може бути будь-де. Пропонували їм навіть приміщення тут, щоб укрупнилися деякі заклади державні для цього.

- …То департамент АПР не переїде на Київський майдан?

- Вони не захотіли. Знайшли інше місце, на площах Фонду держмайна, де їм пішли назустріч. Моя позиція: не може комунальне майно використовуватися так, щоб не платити ні за комунальні послуги, ні навіть мінімально за оренду. Зараз вже зовсім інші положення діють, і мінімальну оренду «за гривню» треба переглядати.

Я розумію, що від того державним установам, м’яко кажучи, «незручно», але по-іншому ми ніяк можемо, а вони мають відстоювати виділення фінансування з державного бюджету.

- Що буде з приміщенням на Перемоги, де роками знаходився департамент АПР?

- Це приміщення ми передамо швидкій допомозі. На 1-му поверсі буде кабінет екстреної медичної допомоги. Тобто вони перемістяться з Привокзальної сюди і зможуть закрити увесь той район.

Пункт екстреної медичної допомоги там дуже потрібний, бо в тому районі мешкає багато людей похилого віку. Ми проаналізували кількість викликів і побачили, що їх дійсно дуже багато. За годину – два, три, чотири. Тут для цього є вся інфраструктура: двір, гаражі...

На 2, 3-му поверсі розташується «швидка». А ще на 1-му ми плануємо розмістити «Інваспорт», тому що на тих площах, які в них на Привокзальній, кількість людей на один квадратний метр перевищує всі логічні і нелогічні норми. Ми хочемо, щоб то була інклюзивна установа з нормальною доступністю і просторіша.

 

 

«Ми хочемо, щоб то була інклюзивна установа
з нормальною доступністю і просторіша»

 

 

«Дуже не люблю, коли мене дурять»

- Ви не шкодуєте, що викликали охоронців до Олександра Середюка. Може, не варто було?

- Дуже не люблю, коли мене дурять. Усе, що стосується музею, я гарно проаналізував. Ми неодноразово слухали пана Олександра. Ті слова і ті речі, які є насправді, не збігаються.То - «найбільш відвідуваний музей в Україні», каже він. 90 тисяч відвідувачів має, за його словами. Беремо калькулятор… (бере калькулятор і рахує, – авт.).

Будемо опиратися на просту математику: 90 тисяч множимо на 15 (хай квиток у середньому коштує 15 гривень), виходить один мільйон 350 тисяч гривень. Він просив з бюджету 900 тисяч. Віднімаємо 900, маємо – 450 тисяч. Де вони? На що пішли? Як пішли? Де 450 тисяч? Вже не враховуючи вареники, суми, які беруться за весілля і різні зйомки. Тут є багато але.

Дійсно, зараз до мене уже підходив молодий керівник, який сказав, що їм при оптимізації вистачить цих коштів до вересня.

 

 

«Будемо опиратися на просту математику...»

 

 

- Але там є один нюанс: це правда ніби то єдина комунальна установа, співвласником якої є фізична особа? І що це Олександр Середюк?

- Так точно: у нього є 49%, він готовий їх передати. Передати за суму близько трьох мільйонів гривень. У нас нема таких коштів, щоб його забрати.

Якщо відверто, ми дійсно зараз думаємо, щоб, можливо, навіть змінити керівника цієї установи. Він ніби готовий передати ці всі речі. Це молода людина, не буду поки анонсувати його прізвище, бо не знаю, чи це збудеться, чи ні. Але він, повторю, сказав, що цих коштів, які йому виділили, при оптимізації вистачить до вересня, а за жовтень, листопад, грудень він готовий попрацювати зі спонсорами і з додатковими заходами й заробити ті гроші.

Бачите, наскільки змінюється підхід: не «давайте», а «заробити».

- Але Олександр Середюк може піти в суди і захищати потім свої претензії, добиваючись компенсації…

- Може. Я не думаю, що він виграє. Чи він не програє, от в чому питання. Не судову справу, суд можна й виграти, а як людина просто. Ми всі все розуміємо і всі вміємо рахувати на калькуляторі. У мене їх навіть два, я люблю деколи перерахувати з одного на другий, щоб точно зійшлося. Так колись сталося, не буду казати при якому голові було створено багато комунальних закладів, які не те, що не дають зиску, а навпаки.

 

 

На книжкових полицях

 

 

«Політики – не історики»

- Бачу, що ви чимало робите для того, щоб напрацювати спільні проекти з польською стороною. Комунікуєте із консульством. Недавно розповідали, що є варіант залучити польські кошти на відновлення Олики, разом з тим обіцяють реставрацію в рамках президентської програми Володимира Зеленського. Чи не вважаєте ви, що такі об’єкти правильніше було б повертати до життя принципово коштом України?

- При достатності коштів – звичайно. Повірте, меморіальна дощечка про те, що цей об’єкт відреставрований коштом держави, мусить бути. У нас є спільна історія з поляками: і позитивна, і кривава, але ми від того нікуди не дінемося. У них свої герої, у нас - свої. Ми маємо перегорнути цю сторінку, будувати світле майбутнє і не забувати пам’ятати про втрати.

Щодо Олицького замку, то в мене є радниця на громадських засадах Тетяна Яцечко-Блаженко, вона потужно цією темою займається. От недавно Тетяна записала інтерв’ю з одним із родини Радзивіллів, нащадком німецької гілки князівського роду – Мацеєм Радзивіллом. У них у родині є багато цікавих речей, навіть з Олики. Ми спілкуємося з нащадками Радзивіллів. І було б добре мати у замку якусь експозицію на цю тему. Головне – його відреставрувати.

Щодо програми «Велика реставрація», то надіємося, що найближчим часом ми вже почнемо якісь рухи в напрямку її реалізації в Олиці.

 

 

«Повірте, меморіальна дощечка про те,
що цей об’єкт відреставрований коштом держави, мусить бути»

 

 

- Вже відомо, про які суми йдеться?

- Ще ні, бо ті суми, які звучали раніше, вже неактуальні. Нам треба, напевне, більша сума, бо ми, очевидно, будемо підходити до проблеми більш комплексно. Ми вже дивилися на план обійстя навколо замку, коли його не приводити до ладу, то й сам замок не буде тоді мальовничо виглядати. Спілкувалися з головою Олицької громади, вони так само мають тут велику зацікавленість. У них теж є лобіст на рівні Верховної Ради...

- Це хто лобіст на рівні ради? Федір Веніславський, наскільки я розумію (уродженець Олики, представник президента Зеленського у Конституційному Суді, обраний нардепом від «Слуги народу», - авт.)

- Так.  Думаю, спільними зусиллями змінимо там ситуацію. Щодо польської сторони, то їхнім коштом проведена реставрація костелу, дзвіниці. Надіємося, що вони наведуть лад ще й навкруги – і тоді цей комплекс разом із замком буде достойним магнітом туристичного маршруту.

Є багато думок, що там варто зробити: чи тільки музей, чи ресторанний комплекс, чи оздоровчий комплекс… Однозначно, треба, щоб воно все одне одного доповнювало і утримувало.

- Не можу не спитати про недавню ситуацію, яку волинські медіа назвали «дипломатичним скандалом». Коли Генконсульство РП у себе на фейсбуці анонсувало історичну конференцію у луцькому виші, приурочивши її 100-літтю створення Волинського воєводства. Можете прокоментувати цю ситуацію?

- Я казав: це історія, її нікуди не подінеш. Такі конференції мають відбуватися між істориками і тільки. Не для широкого загалу. Тут кожна сторона так чи інакше лишиться при своїй думці. Але політики – не історики. Політикам треба вибудовувати нормальні відносини з поступальним рухом вперед.

 

 

«Нам треба, напевне, більша сума, бо ми, очевидно,
будемо підходити до проблеми більш комплексно»

 

 

«Цей годинник я ще мушу задекларувати»

- Колись у Володимира Войтовича була «традиція»: коли він казав «голосуємо, колеги», то це означало, що депутати мають голосувати за, коли «визначаємося, колеги», то – проти. Так можна було почути про настрої більшості в сесійній залі. Ви як комунікуєте на сесіях з більшістю, коли треба швидко?

- Ну, слів у мене точно ніяких немає (сміється, - авт.). Робота комісій, фракцій, президії існує для того, щоб всі питання, які виносяться, обговорювалися до сесії і потім не робити додаткових зусиль в процесі. Якщо ситуація якась раптом «зрежисовується», то ми знаходимо шляхи її вирішення.

- Традиційно запитую про це не в першого голови обласної ради про один цікавий об’єкт у кулуарах. Вгорі перед сесійною залою за царя Гороха стоїть більярдний стіл під зеленим сукном. Там ні київ, ні шарів давно. Колись я пробувала розпитати, хто і як його коли використовував, нащо поставив, то ніхто вже й не згадав. І от голови змінюються, команди змінюються, а стіл стоїть. Ви ніколи не задумувалися, яку він роль там виконує?

- Де такий є? Я його не бачив.

- Ну, хіба його днями прибрали. Є.

- Заінтригували. А-а-а, пригадую, просто з того боку заходив у залу рідко… Один мій знайомий на це сказав би, що така річ з часом просто набирає державної ваги.

 

 

«Годинник ще ні разу не вдягав, але знаю, що вдягну,
коли буду їхати в Полтавську область»

 

 

- Згідна. Я завжди чекаю, чи знайдеться голова, який його звідти прибере. Але ніхто не наважується…

- Ну, ми любимо робити щось нове, так що ви задали тон, а ми будемо реагувати. Можна ж увійти в історію, як голова, який прибрав зеленого стола в кулуарах (жартує, - авт.).

- Чи ви носите годинник, який вам подарував голова Полтавської обласної ради? Де він?

- Відверто: я його забрав додому, мушу задекларувати, бо він куплений за державні кошти.

Щодо годинника, який ношу я, то це такий (у Григорія Недопада годинник від Apple, – авт.), щоб бачити, скільки кроків проходжу. Стежу трохи за здоров’ям, стараюся мінімум 10 тисяч кроків щодня робити і бути в тонусі.

- Де тут находити 10 тисяч кроків? У коридорах?

- Я така людина, що знайду де. Можу вже вдома після робочого дня перевдягнутися і десь в районі Єршова, Гордіюк пройтися і все таки «добрати» 10 тисяч. Стараюся знаходити для цього час, не завжди він є: у мене теж сім’я, дочка, в якої друга зміна школи закінчується пізно…

Годинник ще ні разу не вдягав, але знаю, що вдягну, коли буду їхати в Полтавську область. Тому що там на циферблаті написано «Полтавська обласна рада», колеги не зрозуміють, коли я його носитиму тут. Але обов’язково внесу його в декларацію.

- Я колись жартувала десь у репортажі, що про важливість сесії облради можна судити за тим, приїхав на неї з Києва нардеп Вячеслав Рубльов чи проігнорував її. Останнім часом він не минає фактично жодної сесії. Це така партійна злагодженість?

- Він – депутат обласної ради минулого скликання. Та команда, яка зібралася зараз у «За Майбутньому» певним чином існує і завдяки його зусиллям. Я не кажу, що в мене немає комунікації з фракцією чи ще щось. Але коли він на місці, він завжди хоче бути на сесії.

Йому, очевидно, не байдуже, що тут відбувається. Але картку Вячеславу Рубльову ніхто не видає, він не голосує, в цих питаннях ми якось обходимося без нього.

- Ви згадували про зустріч з головою Верховної Ради Дмитром Разумковим. Ви казали про можливий його візит на Волинь. Чи не планується він?

- Планується найближчим часом. З його помічниками ми зараз якраз формуємо перелік об’єктів, які він зможе відвідати. Не можу розповісти більше, бо за протоколом, це закрита інформація.

Цей візит уже мав би відбутися, через певні моменти відтермінували. Зараз список об’єктів оновлюємо. Надіюся, його влаштує маршрут, це буде не тільки місто Луцьк. Треба показувати проблемні місця, щоб на них дивилися і щось передбачали у державному бюджеті.

- Можете сказати в цифрах, скільки отримав обласний бюджет з видобутку бурштину?

- Дав завдання, щоб цю інформацію мені підготували до найближчої бюджетної сесії. І про надходження в обласний бюджет, якщо такі були, і про ренту – в маневицький, про ПДФО – у прилісненський. Чекаю ці цифри. Зараз Анатолій Капустюк (керівник «Волиньприродресурсу», - авт.) звітує в Києві, в міністерстві. Згодом покажемо цю інформацію, бо у нас дійсно все відкрито.

«Не боюся щеплень»

- Не зразу, але таки змінили кабінет. Скажіть, чому переїхали? І що в кабінеті, який займала Ірина Вахович, а до того традиційно перший заступник голови?

- Так сталося, що переїхав. Там – приймальня Ігоря Петровича Палиці. Табличка є, ви могли самі бачити.

- Зробили б щеплення від ковіду?

- Так, я не боюся щеплень. Звичайно, не в кабінеті, але десь у медзакладі – без проблем. Хоча я здавав аналіз на антитіла, мені ще не рекомендовано робити щеплення, бо перехворів в кінці серпня - на початку вересня. Думаю, в нас є кому поки їх робити: багато медиків, людей старшого віку.

Мої діти від народження проходили всі щеплення. Це обов’язково. Вважаю, що найменше, що батьки можуть зробити для своїх дітей, -  це вакцинувати їх і захистити від хвороб. Я знаю, що підхід до виготовлення вакцини – десь такий, як до ядерної зброї. Коли потрібно буде, я зроблю це щеплення, і не тільки від ковіду, а й від грипу теж.

 

 

«От коли ми слухаємо - ми рухаємося у правильному напрямку»

 

 

- Ви комунікуєте із головами громад. От недавно побачила ваше спільне фото з поїздки на форум регіонів у Київ: Ігор Поліщук, ви, Юрій Погуляйко і Олександр Ковальчук. Останній виборов посаду голови громади у Ківерцях і був потужним конкурентом для команди «За Майбутнє». Як ви тепер співпрацюєте з вчорашніми конкурентами?

- Ми просто всі були у складі запрошених. Замість Олександра Миколайовича міг бути Сергій Яручик, голова Боратинської ТГ, але він з певних причин не поїхав. Не ми вирішували, хто буде, а на печерських пагорбах. У нас співпраця є, вона нормальна. Тим більше, що я очолював Ківерцівську райраду, він тоді був сільським головою, потім – ОТГ. Адекватний, молодий, амбіційний, хоче щось зробити.

У нас нових 11 голів громад. Хтось працював вже у штаті якоїсь ТГ чи РДА, вони не є всі необізнані, може, не всі ще вповні відчувають відповідальність, яку несуть. Але при таких бюджетах життя навчить дуже швидко. Переконаний, що формат територіальних громад зміниться, у нас їх не буде 54. Я підтримував постійно ідею створити стільки ТГ, скільки районів – 16-ть. Було б більше конструктиву і логіки.

- Хто вирішив голосувати за недовіру Юрієві Погуляйку саме в день народження Ігоря Палиці 10 грудня?

- Тут все просто: ніхто під ніякий день не підв’язувався. Це маніпуляції. Сесія була оголошена ще раніше. Проєкт рішення Володимир Бондар зареєстрував ще влітку. Просто так співпало.

Хто хоче думати, що в цьому щось є, хай думає, але це неправда.

- Ви вже встигли за ці сто днів прийняти рішення, про яке пошкодували?

- Надіюся, що поки ні.

Текст: Олена ЛІВІЦЬКА

Фото: Ірина КАБАНОВА