Коли депутатство доповнює журналістику

Фото: 
Аллу  Степанівну Лісову читачам особливо представляти не потрібно. Її насамперед добре знають як журналіста, адже більше трьох десятків років вона висвітлює життя Нововолинська, селища  Благодатного та й інших районів в багатьох часописах Волині та України.  Вона порушує гострі проблеми на сторінках найпопулярнішої і найбільш тиражної газети нашої області – «Волинь». Мешканці шахтарського міста двічі поспіль висловлюють їй довіру – в 2010-му році обирали депутатом Нововолинської міської  ради. А під час останніх виборів у 2015 році доручили представляти їх інтереси в найбільшому представницькому органі області. Як їй вдається поєднувати журналістику з депутатством, що вважає найголовнішим у громадській діяльності, що припало найбільше до душі й чим розчарована – про це в інтерв'ю.
  • - Алло Степанівно, журналіст – професія, яка вимагає щоденної великої віддачі. Чи  не шкодить депутатство основній роботі?
  • - Я б сказала, навпаки, - одна і друга сторона у виграші. Багато років, виконуючи кореспондентські  обов'язки, бувала на сесіях, готуючи матеріали, вникала у питання, які там розглядалися. Тому ця сфера для мене була не нова.  І вже  коли як депутат беру участь у сесіях, засіданнях комісій, спілкуючись з колегами, отримую більше інформації, яка є основою в моїй  роботі. Маю можливість оперативніше ознайомитися з різними документами, що стосуються розвитку краю, міст і районів Волині.  Вже не кажучи про те, що часто люди звертаються з найрізноманітнішими проблемами, які можна швидше вирішити – я знаю добре, в які двері, образно кажучи, стукати. Додам лише, що я не прихильник того, аби відразу вдаватися до критики, не використавши  шанс все вирішити «мирно». Вважаю, що ми вже так «довоювалися», що скоро сусід на сусіда схоче кулемет направляти. Тому, як журналіст, намагаюся  публічне слово спрямовувати більше для того, аби пробудити в читачах позитивні емоції, бажання творити добро і допомагати ближньому. А депутатську трибуну, вважаю, варто використовувати, на мою переконливу думку, лише в тих випадках, коли маєш озвучити справді щось надважливе, яке піде на користь виборцям.
  • - За час  депутатства вас не раз запрошували на «прямі ефіри», котрі організовують телеканали Волині. Чи не хвилюватися і як вдавалося стримувати емоції під час гострої розмови?
  • - Якщо чесно, то я не дуже люблю «позувати» перед камерою, бо все життя працювала за кадром і «писала» інших. Але довелося. Для мене кожен ефір – то своєрідний звіт перед волинянами. Стараюся бути максимально зібрана, щоб чітко й зрозуміло донести людям свою позицію. Найчастіше брала участь у тих передачах, які дотичні до проблем, які відносяться до компетенції постійної комісії з питань міжнародного співробітництва, зовнішньоекономічних зв'язків та інвестицій, в якій я працюю, а ще таких, які стосуються Нововолинська, зокрема, ситуації на вугільних підприємствах. Говорити пафосно про якісь особливі здобутки не буду, але з усією відповідальністю можу заявити, що я і мої колеги намагалися ефективно використати кожну хвилину засідання, яке часто проходило у великій напрузі. Якщо нам навіть не вдавалося спочатку налагодити тісної співпраці з профільним управлінням облдержадміністрації, то ми свою роботу будували, виходячи із запитів і потреб виборців – жителів прикордонних регіонів. Тільки за минулий рік наша комісія провела сім засідань (не формальних, а таких, на яких були присутні як керівники певних ланок, так представники громад із своїми скаргами), в тому числі два виїзних у Любомльський район, на яких скрупульозно розглянути чотирнадцять питань. Скажу, що надзвичайно приємно працювати з депутатами Валерієм Курстаком, який є головою комісії, його заступником Юрієм Гупалом, Надією Ковальчук. Незважаючи на те, що ми з різних фракцій і не завжди наші політичні погляди співпадають, нас єднає те, що впродовж усього часу намагалися спільно шукати рішення на користь нашим громадянам. Щодо рідного міста, то теж разом з колегою Валерієм Курстаком завжди реагували на ті виклики, які підносило життя – реорганізація Пенсійного фонду, зміни у статусі профтехосвіти, оптимізація психоневрологічного відділення, ремонти в школах, позашкільному таборі, Нововолинському центрі ПТО тощо.
  • - А які найважливіші рішення на комісії прийняли?
  • З усіх я би виокремила ті, що стосуються врегулювання доступу власників паїв до своїх земельних ділянок, оподаткування транспортних засобів, ввезених на митну територію України, додаткової видачі дозволів на міжнародні перевезення, добудова і відкриття вантажного терміналу.
  • - Багато говорять в Україні і в світі про гендерну рівність, яка, звісно, не дотримана в обласній раді. На вашу думку, чи ефективніше працювала б влада, якби там було більше жінок?
  • - Приклади навіть у нашій країні свідчать, що жінок таки не вистачає. Не в образу чоловікам, багатьох з яких дуже поважаю, скажу, що присутність представників слабкої статі, вважаю,інколи служить більш толерантним дискусіям, прийняттю виваженіших рішень, а інколи діє як холодний душ на окремі гарячі голови. Хто б там що не казав, але, на мою думку, дехто з народних депутатів чи високопосадовців не може дорівнятися за інтелектом, аналітичним розумом і ораторськими здібностями до таких політиків, як Юлія Тимошенко або Ірина Геращенко. А яку велику працю вкладає народна обраниця від Волині Ірина Констанкевич, котра повсякчас демонструє, як треба відстоювати інтереси не лише волинян, а й усіх українців. Приємно, що мала можливість працювати й спілкуватися в одній сесійній залі з цією неординарною жінкою. Пересвідчуюся, що депутати зробили правильний крок, обравши Ірину Вахович головою обласної ради. А стосовно складу останньої, то судіть самі: із 64 усіх обранців  лише вісім жінок. 
  • - Як ви ставитеся до тих змін, які сталися у виборчому законодавстві? І чи маєте бажання знову балотуватися кандидатом у депутати облради?
  • - Напевно, з огляду на останні події, нема сенсу наразі вести мову про будь – які вибори. Не на часі... Нам би не допустити такої біди, яка спіткала інші країни, і яка може настати після необдуманих поспішних рішень наших парламентаріїв. Нам би, об'єднавшись, впоратися із наслідками, які може спричинити пандемія. Тому скажу одне: якщо, дасть Бог, життя нормалізується, то «тверезі» голови у Верховній Раді мали би зробити так, щоб під час наступного голосування у місцеві ради мали можливість потрапити не «грошові мішки», а люди авторитетні, з певними знаннями, досвідом роботи, які вміють співпереживати іншим і бути готовими вирішувати не свої меркантильні інтереси, а тих виборців, які їх обрали. Стосовно себе, то не буду лукавити  - депутатство відкрило  багато нових сторінок, які, напевно, варто було побачити мені як журналісту і як людині. Легше стає жити, коли комусь вдалося допомогти. Окрім того, я здобула чимало цінного досвіду в спілкуванні, й що найголовніше – зустріла багатьох нових людей, здобула справжніх друзів, які підтримують, коли важко. Й за це дякую долі. Якщо вона піднесе ще один такий шанс – буду старатися виправдати довіру людей.
  • - Напевно в кожного журналіста є улюблений поет чи письменник?
  • - Мені найбільше до душі філософські книги наших сучасників Мирослава Дочинця, Галини Пагутяк. А з поетів - Ліна Костенко. Процитую строфи з двох поезій, якщо можна. Одна така: «Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом». І друга, яка, напевно, повинна надихати кожного на добрі справи, допомогти в боротьбі з якимось прикрощами й бідами, від яких ніхто не застрахований:
«Не оплакуй ні мрій, ні згадок,
Загуби своїм прикрощам лік...
Щастя треба на всяк випадок,
Сили треба – на цілий вік...»
 
Валентина Петрощук