Турійський район

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОН
 
Район розташований у центральній частині Волинської області, має залізничне сполучення з Києвом та Львовом, його територію перетинають автомагістралі Київ-Ковель-Держкордон, Львів-Володимир-Волинський-Любомль-Брест, Львів-Володимир-Волинський-Ковель-Брест, залізниці Київ-Ковель-Ягодин, Ковель-Володимир-Волинський-Львів.
Межує з Ковельським, Володимир-Волинським, Рожищенським, Локачинським, Любомльським районами.
Центром району є смт. Турійськ.
Відстань від районного центру до м. Луцька: залізницею - 108 км. (через ст. Ковель); шосейними дорогами - 80 км.
Площа Турійського району -- 1206 квадратних кілометрів, що становить 5,9 % території області. Чисельність населення - близько 26,9 тисяч чоловік.
На території району розміщено 76 населених пунктів, у тому числі два селища міського типу.
Турійщина заселялась у період пізнього палеоліту. Згодом тут, окрім східнослов’янських, з’явились і племена тюркського походження, про що свідчать пам’ятки старовини і топографічні назви деяких населених пунктів, як от: Дуліби, Туричани, Оса.
Час заснування самого Турійська достеменно не відомий. Проте археологічні знахідки дають підстави твердити, що люди поселилися тут вже у VI-VII століттях. Як і на територіях ряду сіл, де були виявлені древні городища.
А перша писемна згадка про містечко датується 1097 роком у несторівському літописі „Повість временних літ”.
В історичних документах селище іменується Турейськ, Туржинськ, Турейсько, Торійськ, Тураск, Турійськ.
За однією версією, згідно народних переказів, річка Турія і містечко Турійськ отримали свою назву від імені князя Тура, який в сиву давнину на річці без назви заснував городище, назване його іменем.
У загальній структурі економіки переважає сільське господарство, яке спеціалізується на вирощування зернових культур, цукрових буряків, льону, картоплі. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Площа сільськогосподарських угідь становить 62,97 тис. гектари. Працює 17 сільськогосподарських підприємств усіх форм власності, 44 фермерських господарств, 11,5 тис. одиниць приватних господарств населення.
Район розташований у лісо-степовій фізико-географічній зоні (Полісся). Рельєф місцевості має грядовий характер, виражений в чергуванні височин і низин (часто заболочених).
На території району - 33 озера, протікає 2 річки: Турія, Стохід. 
Озера Соминське, Святе та Олександрівське є гідрологічними заказниками. На озерах Соминське, Величі і Пісочне побудовано бази відпочинку. Впорядковано місця для відпочинку на озерах Селище і Черепаха.
Район багатий на такі корисні копалини, як пісок, глина, глей, торф. Великі можливості в районі для розвитку "зеленого" туризму.
Клімат району помірно континентальний. Середньорічні температури: літня + 19 °С, зимова - 5 °С. Кількість опадів 580 – 600 мм.
На Турійщині є чимало історичних пам’яток, а Літинський парк – найкращий із п’яти пам’яток садово-паркового мистецтва, які існують на Волині.
Багатою є скарбниця пам’яток культурної спадщини району. До Державного реєстру об’єктів культурної спадщини в Турійському районі занесено 79 пам’ятників історії, 1 пам’ятка археології, 21 пам’ятка архітектури та містобудування, із них 8 – пам’яток національного культурного надбання.
В районі діє 32 православних храми, окремі з яких оберігаються як пам’ятки історії й архітектури.
 
 
ТУРИСТИЧНІ ОБ’ЄКТИ ТУРІЙСЬКОГО РАЙОНУ
 
МУЗЕЇ
Музей історії села Купичів Купичівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Турійського району. Адреса вул. Шкільна, 1, с. Купичів
Музей солом’яного мистецтва «Солом’яне диво». Адреса вул. Шкільна, 1, с. Купичів
Музей воїнів-афганців Турійської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Адреса вул. Володимирська,1, смт. Турійськ;
Військово-історичний музей «Пам'ять» Луківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Адреса смт. Луків.
Зразковий музей воїнської слави. Адреса с. Мокрець, Мокрецька ЗОШ;
Історичний музей села Новосілки. Адреса с. Новосілки, Новосілківська ЗОШ.
 
ІСТОРИЧНІ МІСЦЯ
 
 
Смт. ТУРІЙСЬК
Перша писемна згадка про Турійськ належить до 1097 року, коли на Люблинецькому з’їзді князів-феодалів були визначені кордони окремих князівств Давньо-Руської держави. Також у «Галицько-Волинському літописі» Турійськ згадується у 1205 та 1252 роках. Обидві останні згадки про Турійськ пов’язані з боротьбою наших предків зі своїм північним сусідом – Литовським князівством.
У 1199 році Турійськ увійшов до складу Волинсько- Галицького князівства. У княжий період Турійськ був одним із найбільших і найгарніших міст Волині. Населення містечка займалось не тільки сільським господарством , але й ремеслом і торгівлею.
Негативно позначились на розвитку економіки і культури Турійська постійні війни , напади зовнішніх ворогів , які нещадно грабували населення , багатьох жителів забирали в тяжку неволю.
 
C. КУПИЧІВ
Купичів – старовинне українське село на перехресті полісько-волинських доріг в південно-східній частині Турійського району. Село отримало свою назву від географічного розташування та його природного рельєфу. Воно знаходиться у найвищій точці району – 224,5 м. над рівнем моря. У давнину підвищення на місцевості називалось купою.
Історія його заснування сягає в сиву давнину. Археологічні знахідки на території села кам’яних знарядь праці, побуту говорять про те, що тут існувало поселення ще в доісторичні часи.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. село Купичів стало одним із торгових центрів на Волині, де щорічно проводилось по 5 ярмарків. В ньому поселяються «обдаровані царською ласкою» Микола Леванідов із дружиною Дарією, яка була коханою царя Олександра І (1801-1825 рр.) Леванідові будують тут розкішний двоповерховий палац із прилеглими будинками, олійню, ґуральню, вітряний млин, пивоварний завод, суконну фабрику.
У селі збереглось 3 пам’ятки містобудування та архітектури місцевого значення. Cвято-Преображенська церква (1920р.), Свято-Троїцька церква (1825р.), Костел (1900р.)
На території села функціонують два колективні сільськогосподарські підприємства: «Дружба» та «Криниця».
 
С. ЛУКІВ
Перша письмова згадка про Луків датована 1537 роком. Власниками були Мацієвські. Коли в 1577р. польським королем Сигізмундом Августом був наданий дозвіл на перейменування Лукова на Мацеїв, селище здобуло статус містечка, і в цьому році йому ж було дароване Магдебурзьке право. В містечку був замок, який було зруйновано під час визвольної боротьби 1648-1654рр.
В 1658 р. власником Мацеїва стає магнат Сапєги, який через 10 років продає його графу Мйончинському. Наприкінці 18 ст. Мацеїв як і решта міст Західної Волині входить в склад Російської імперії.
Мацеїв опинився під владою Польщі на період 1920-1939рр. В перший день війни місто було обомбордироване, знищено побудовану в 70-х рр 19ст залізницю Ковель-Любомль, перетворено костел св. Анни на руїни. В 1946 р місто знову перейменували на Луків. Містечко було досить розвинено, тоді діяли пекарня, млин, молокозавод, гончарний цех, меблева фабрика, на повну потужність працювали комбінат будівельних матеріалів, льононасіннєва станція, ПМК, АТК. Зараз в Лукові майже не залишилося промислових підприємств. З 90-х років 20 ст. містечко занепало.
Нещодавно вчені зробили сенсаційне припущення  - у селищі Луків нібито виявлені сліди лицарів-тамплієрів .
Опис замку тамплієрів у селищі Луків знайшли у одному англійському історичному джерелі. Згідно з ним, тамплієри поселилися тут у 1231 році. Замок не зберігся, він був дерев'яним. Зараз на його місці — туберкульозна лікарня. Як припускають вчені, тамплієри могли осісти на Волині, повертаючись із хрестового походу до Єрусалиму.
 
 
Було резиденцією князя Андрія Курбського з 1564 по 1583 рік. Тут він написав працю „Історія великого князя Московського”, заснував школу і друкарню.
 
С.ОЗЕРЯНИ
Природа дуже щедро наділила цю землю озерами, голубі блюдця яких радують і заворожують. Одне з них — Озерянське: 16,0 га, глибина — 11—12метрів. На околицях села Озеряни є ще 11 озер: Болотне, Пісочне, Данилове, Микиштетове, Зощене, Бенедиктове, Зміїне, Бережисте, Голіндерське, Щучине, Мишине.
В далекі часи село було розташоване в низинній та заболоченій місцевості на півночі Озерянського озера і звалося, як розповідають старожили, Сандовом. У центрі його стояли дво- і триповерхові   будинки з мідною покрівлею. Були й магазини, майстерні, базар. Центр населеного пункту, де жили євреї, називали «містом», а околиці – «селом», де жили українці, які займалися рільництвом.
Коли проводилися сільськогосподарські і меліоративні роботи на північному боці озера, наші селяни знаходили різні речі побуту, гроші, зброю, кістки людей, гудзики з незнайомою емблемою. Очевидно, тут були бої, під час яких містечко Сандово було зруйновано.
Потім у цій місцевості настали голодні роки. Почалася епідемія холери. Людей залишилося дуже мало. Вони покинули це нещасливе місце і поселилися на південному березі озера.
Нове село, природно, назвали Озерянами. Воно було побудоване за польського короля Владислава II Ягайла. Після його заснування тут нараховувалося 65 дворів, магазини, базар, консервний завод, майстерні.
«Великим феодальним власником була Володимирська єпископська кафедра. В 1593 році був складений її опис, з якого видно, що єпископській кафедрі належали два містечка — Квасів і Озеряни, 31 село, 11 рибних озер, а також окремі двори і дворища». 3 цього виходить, що колись містечко Озеряни належало до Володимирських владик і заново заселене в 1577 році. Центр його, як і раніше в Сандові, називали «містом», а околиці — «селом».
 
Родове село українських князів Ружинських, яке дало козацтву чотирьох гетьманів: Євстафія, Михайла, Богдана і Кирила, а також багатьох політичних діячів і членів братств по всій Україні. Євстафій Ружинський разом з легендарним Байдою засновував Запорізьку Січ, був намісником воєводи у Києві. Його старший син згодом став гетьманом реєстрового козацького війська, а молодший – Кирик – черкаським старостою. Син Кирика Роман у 1610 році стояв на чолі польського війська Лжедмитрія Другого, яке здійснювало похід на Москву.
Поблизу Ружина збереглося два стародавні кургани, на одному з яких був кам’яний хрест. Три кургани невизначеного часу виявлено і в сусідньому селі Городилець.
 
ЦЕРКВИ
СВЯТО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКА ЦЕРКВА, смт. Турійськ.
До Великої Вітчизняної війни в містечку Турійськ функціонували Свято-Миколаївська і Свято-Преображенська церква. Крім того діяли католицький костел та іудейська синагога. В 1944 році внаслідок великих боїв були знищені всі храми. Після пожежі не залишилось ні церковного майна, ні ікон.
З розповідей жителів селище в той час мало жалюгідний вигляд. Багато людей жили в землянках. Не було будівельних матеріалів, тому вибір під новий храм випав на будинок священика Марченка Димитрія, який служив в Свято-Преображенському храмі. Середина будинку повністю була переобладнана під храм.
 
СВЯТО-ПОКРОВСЬКА ЦЕРКВА, с. Бобли.
В селі збудована церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Вона споруджена в 1876 році на пожертву прихожан при священику Михайлу Сайковичу. На місці старої церкви, теж Свято-Покровської, про яку згадується, що вона невідомо ким і коли була побудована, дерев’яна з такою дзвіницею. Вона була зруйнована в 1962 році, зірвані куполи і переобладнана на спортзал. В 1990 році при підтримці колгоспу та прихожан була відбудована, поставлені куполи, відремонтована і пофарбована.
 
Дерев’яна церква побудована 1881 році на кошти парафіян і освячена в честь Різдва Богородиці.
До складу Вербичанської парафії входили села Вербично, Вілька-Вербичанська, Туличів. До цієї парафії була приписана і церква в селі Оса з жителями сіл Оса і Ревушки. На початку ХХ ст. до складу Вербичанської парафії належало 1326 осіб.
 
СВЯТО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКА ЦЕРКВА, с.Купичів.
Свято-Преображенська церква, побудована у 1753 році «заботами брацького уніатського єпископа Теофіла Годебського, дерев’яна, трьохпрестольна». Побудована вона була на найвищій точці (224,5 м над рівнем моря) не тільки села, а й району.
У 1871 році було проведено капітальний ремонт споруди, вона була оббита дошками та пофарбована в світло-голубий колір.
До цієї церкви була приписана Іоанно-Богословська церква с. Літин і села Сушибаби. Церква була з дерева. Стояла на кам’яному підмурівку. Мала три куполи: один великий і два менші. Великий – двоярусний, менші, що при вході, - одноярусні. До дороги «дивиться» трикутником фронтон. При вході в церкву чотири муровані колони тримають дах.
У 1870 році в селі поселяється велика община чехів, свого костелу вони не мали і багато чехів приймають православну віру. 22 квітня 1944 року, під час бомбардування села, згоріла Свято-Преображенська церква. Все церковне майно, яке вдалось врятувати перевозиться в Свято-Троїцький храм, де відбуваються богослужіння.
У 1947 році із села виїжджають на свою історичну батьківщину чехи. Вони, на прохання односельців, передали під православну церкву свій євангелицький костел, побудований в 1937 році. В середині храм було переобладнано. Храм ніколи не закривався і служба в ньому не припинялась.
 
СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ЦЕРКВА, с.Купичів.
Побудована в 1825 році. На даний час не діє. Тривають реставраційні роботи коштами П.С.Камельчука, депутата обласної ради, голови СВК «Дружба».
 
КОСТЕЛ СВЯТОЇ АННИ, XVI ст., с. Луків (раніше містечко Мацеїв)
Найдавніша культова споруда району. У 1875р. костел перебудували: прибудований фасад і бокові крила низу змінили первісну об'ємно-просторову структуру костьолу, утворили хрестоподібний храм.
Костел цегляний перекритий напівцеркулярними склепіннями   з стрілчастими розпалубками. У підземній частині храму здійснювались поховання католиків. Зараз він знаходиться у напівзруйнованому стані.
 
Церква Святої великомучениці Параскеви, як і дзвіниця церкви, побудовані в 1723 році і нині діюча. Автор невідомий. Замовник церкви – граф Петро Мончинський. Церква цегляна, оштукатурена. Покрита високою двосхилою покрівлею. На прямокутній ділянці також житловий будинок і господарські будівлі.
Церква може бути віднесена до числа найбільш цікавих кам’яних пам’ятників архітектури Волинської школи XVIII ст. На захід від церкви 8 метрах побудована дерев’яна триярусна квадратна дзвіниця, покрита гонтом. Автор та замовник дзвіниці невідомі. Дзвіниця належить до числа найбільш високо-художніх зразків Волинської школи дерев’яної народної архітектури України.
Ансамбль пам'ятника представляє рідкісний приклад сполучення кам'яного спорудження в стилі раннього бароко з дерев'яними, виконаний у традиціях народного зодчества.
 
СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЦЕРКВА, с. Мокрець
Храм побудований стараннями, зусиллями і коштами жителів у 1882 році. Згідно давніх переказів, на тому місці, де тепер стоїть храм, стояла стара церква. Церква своєї діяльності не припиняла. За останні десятиліття робились значні роботи з реконструкції храму. Зокрема, стараннями настоятеля церкви прот. Іоанна Жуйводи при допомозі парафіян в 1942 році храм був піднятий вище і підмурований цегляним фундаментом.
В 1975 році при настоятелю прот. Іоаннові Ліпчику був відреставрований і позолочений іконостас.
Трохи пізніше, в 1988 році стараннями настоятеля прот. Іоанна Панаса та парафіян виконано новий внутрішній розпис храму і встановлено пам’ятний хрест в честь тисячоліття Хрещення Русі. У 1989 році храм був газифікований.
Найстаріша культова споруда в районі. Історія будівництва цієї церкви невідома. Скупі рядки давніх документів не дають можливості детальніше описати події давніх часів. Відомо, що в церковному реєстрі 1676р. була записана як церква на кладовищі. Церква мала мурований фундамент із міцної цегли темно-червоного кольору на якій було викарбуване клеймо – латинська літера «R». Храм було розширено і покрито гонтою. І постала знаменита на усю округу дерев’яна церква, що уособлювала в собі еволюційний розвиток торішньої храмової архітектури.
В інтер'єрі збереглося різьблення ХІХ ст.
 
Зведені у 1821 році. Цегельні. Гармонічна за пропорціями дзвіниця розташована у виді кутової вежі на садибі церкви, оточеною низенькою цегельною стіною.
 
СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЦЕРКВА, с .Озеряни
Перша звістка про церкву в Озерянах є у «Волынських епархиальных ведомостях» від 1 квітня 1898 року, згідно з якою побудована церква була у 1799 році на кошти власника генерал-лейтенанта Левонідова.
Під час Першої світової війни на Озерянській Свято-Успенській церкві був пункт спостереження, а всередині - госпіталь.
За Польщі церква згоріла, але залишилися панські покої, в яких і розмістилася Озерянська церква. У 1960 році Озерянську церкву закрили. Знятий із церкви хрест був установлений на могилі священика Лунгена Кривицького, а все церковне майно вивезене в село Купичів у місцеву церкву.
5 вересня 1995 року відбулося відкриття новопобудованої на цьому місці церкви. Святинею храму являється старовинні ікона Успіння Божої Матері в кіоті та ікона Святителя Миколая в кіоті.
 
СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА, с. Осекрів
Село маленьке – лише 30 дворів, але дуже мальовниче. Розповідають, що в період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в 1651 році козацький загін, прибувши на Волинь, вступив у бій з польським військом. Козаків підтримало місцеве населення. За православну віру пролилась кров молодих козаків. Запорізький отаман сказав: „Се кров мого народу!” – звідси і виникла назва села Осекрів, хоча перша писемна згадка про нього припадає на кінець XV століття.
Зі слів старожилів, за наказом Богдана Хмельницького звели муровану церкву. Таким чином він вшанував козацтво, яке пролило кров свою на навколишніх землях, та увіковічнив пам’ять про свого, загиблого тут, сина. Місце для храму вибрали на болоті, в трясовині, бо саме сюди стікала кров з поля бою.
За переказами, висота фундаменту така ж сама, як і наземна частина храму, бо заливали його до тих пір, поки він не перестав зникати під землею. Щоб стіни були міцнішими і мали хорошу акустику, в розчин для мурування люди з навколишніх сіл зносили яйця. До речі, існує легенда про золотий дзвін, що був подарований Хмельницьким по закінченні будівництва. Його  вкрали і втопили в болоті поляки. До наших днів цих дзвонів ніхто не знайшов.
Храм пережив тяжкі роки Першої світової війни, але не витримав снарядів Другої світової і був пошкоджений бійцями Червоної Армії, які цілились в німецьких снайперів, що буцімто знаходились під куполами. В радянські часи, коли храми закривалися, перестала діяти.
Почав знову діяти 1990 році.
 
СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКА ЦЕРКВА, с. Оса
Церква на честь Святого Архістратига Божого Михаїла побудована в 1778 році на кошти пана Івановського і прихожан. Говорять що біля 1760 року тут була хвороба чума і з всього села залишилось тільки 2 людини. Поміщик Івановський продав все майно селянське і на виручені гроші побудував красиву  дерев’яну церкву у формі хреста.
В 1880 році покрита залізом, або бляхою і пофарбована. В 1893 році збудований новий іконостас. В 1963 році була зачинена, а відновила роботу аж у 1990 році. Головними святинями храму є церковний дзвін 18 століття, його вага 300 кілограмів; і Царські врата.
 
Являє собою особливу групу волинських дерев'яних церков, з монументальною грушоподібною главою в центральній частині, форма якої обумовлена впливом склепінних форм кам'яного будівництва. Первісний вид значно змінився в результаті реконструкції ХІХ ст., у результаті чого композиція і силует пам'ятника придбали риси, характерні для московського культового зодчества того часу.
 
СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ ХРАМ, смт. Турійськ
Найдавніша з відомих церков в Турійську. Перша писемна згадка про неї датується 9 квітня 1503 року. Але, без сумніву, була збудована значно раніше, про що вказує її розміщення поблизу старого городища. За версією місцевих краєзнавців, зокрема Зіновія Ярмолюка, в до монгольський період перша християнська споруда була збудована на місці капища, присвяченого язичницькому «богу» Туру (звідси назва річки – Турія, назва селища – Турійськ).
Фундатором будівництва храму найвірогідніше був місцевий землевласник – Митько Ставецький (Липський), якому на початку ХУ століття належали землі по правому березі Турії та в селі Липа (Передмістя Турійське).  Церква була дерев’яна, належала до архітектурно-мистецьких творів місцевих майстрів. Ще одним благодійником, котрий підтримував усе православне був князь Роман Сангушко, котрому належав Турійський замок (з 1516 року).
Під час пожежі на початку 20-х років ХІХ століття церква з усіма своїми безцінними мистецькими скарбами згоріла.
Була відбудована за кошти парафіян у 1859 році. У 1862 році до церкви добудовується дзвінниця.
Весною 1944 року будівля церкви була знищена артилерійськими снарядами та вогнем під час боїв за визволення Турійська.
З плином часу древній Турійськ змінювався географічно, тому збудувати храм на місці древньої святині стало неможливим. Стараннями місцевої громади у 2006 році місце під забудову було виділене в центральній частині селища. На даний час діє тимчасовий храм.
 
 СВЯТО-ДУХНІВСЬКА ЦЕРКВА, с. Радовичі
Радовичі – село, розташоване за 9 км. на схід від районного центру і залізничної станції Турійськ, через нього проходить автомобільна дорога Турійськ – Луцьк.
Перша письменна згадка про нього припадає на середину 16 століття. Згідно народних переказів, у далекому минулому на місці нинішнього села проводились народні збори – віче, де вирішувались господарські питання, питання війни і миру, тобто тут радились на віче. Звідси походить назва села.
Побудована в ім’я сходження Святого Духа на Апостолів у 1888 році недалеко від місця старішої і стоїть до нині. Храм був закритий у 1960 році, відновив роботу у 1989 році.
Пам’ятка архітектури і містобудування місцевого значення. Святодухівська церква побудована в 1888р. в ім’я Зішестя Святого Духа на Апостолів.
Дерев’яна, на кам’яному фундаменті, покрита залізом.
 
ЗАПОВІДНІ ТЕРИТОРІЇ ЗАГАЛЬНО-ДЕРЖАВНОГО ЗНАЧЕННЯ
 
ЛІТИНСЬКИЙ ПАРК, с.Луків
Найкращий та найстаріший дендропарк із п’яти пам’яток садово-паркового мистецтва, які існують на Волині. Заснований наприкінці ХІХ ст. поміщиком Сумовським, площа якого становить 8,4 га і росте близько 60 видів цінних екзотичних дерев і чагарників, вік деяких дерев сягає близько 250 років.
 
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ ТУРІЙСЬКОГО РАЙОНУ
 
1. Гостинна садиба “У Валентини”, с. Свинарин, господиня Дубінчук Валентина Миколаївна. Тел.:  03363 97645
Гостина розташована неподалік лісу. Господиня пропонує для проживання другий поверх будинку для 4-5 осіб. Є всі зручності (туалет, ванна, кухня). Господиня організовує відпочинок на природі, їй відомі більшість грибних місць та ягідників.
В сезони організовує походи за чорницею, малиною, суницями, допомагає в зборі грибів.
 
2. Гостинна садиба “Бджілка”, с. Соловичі, господиня Данилюк Наталія Миколаївна.
Садиба розташована на околиці села, неподалік змішаного лісу. Господиня пропонує кімнату в будинку для 3-4 осіб, без зручностей. Кухня для гостей в літньому будиночку. Є душ на дворі.
Господиня займається бджільництвом. Є можливість не тільки цього навчитись, а й постійно споживати свіжий мед. Господарі пропонують екскурсії на конях по заповітних урочищах Свинаринщини.
с.Соловичі контактний телефон  03363 96521
 
3. Гостинна садиба “Крайня хата”, с. Соловичі, господиня Фіщук Валентина Григорівна. Гостям пропонується дві кімнати на 2-му поверсі будинку на 4-5чол. Будинок без зручностей, але є природний газ. На подвір'ї колодязь, є гараж. Будинок розташований в центрі села, за 1,5 кілометри до озера та мішаного лісу. В селі є три озера. Господарі можуть організувати екскурсії до древнього міста Володимир-Волинський (за 30-35км).
 
4. Гостинна садиба “Заїжджий двір”, с. Соловичі, Господиня Свитка Галина Петрівна. Садиба розташована за 500м. від озера, неподалік лісу. Біля садиби є ще й власний ставок серед чудового саду. Гостям пропонується дві кімнати для проживання 3-4 осіб, літній будинок для приготування їжі (газ природний). Є місця для розміщення автомобіля.
Господарі можуть запропонувати всі принади відпочинку на природі, навчити ведення домашнього підсобного господарства.
 
5. Гостинна садиба в с.Гайки, Антонюк Марія Андріївна тел. 9-53-42 (Гайківська сільська рада). Послуги: проживання ( 1 кімната, можливе проживання сім’ї), харчування – волинська кухня, кінні прогулянки до лісу (збирання грибів, ягід), ознайомлення з роботою сільської ферми, технологією випікання домашнього хліба, консервування тощо.
 
6. Гостинна садиба в с.Гайки, Зламанець Йосип Петрович. Тел.9-53-42 (Гайківська сільська рада). Послуги: проживання (2 кімнати) біля екологічно чистих ставків (1км. від села, лісу та автодороги), побутові зручності; харчування – волинська кухня; рибалка, обслуговування невеликої пасіки, збирання грибів та ягід.
 
7. Гостинна садиба с.Ягідне, Пирожик Веніамін Олексійович. Тел.9-53-42 (Гайківська сільська рада). Послуги: проживання (1 кімната), харчування – волинська кухня, обслуговування пасіки (270 бджолосімей).
 
8. Гостинна садиба с.Пересіка. Котюк Тетяна Сергіївна. Тел. 9-86-29, 9-86-42 (Озерянська сільська рада). Послуги: проживання, харчування. Садиба знаходиться неподалік від мальовничого озера Пісочне.
 
9. Гостинна садиба с. Пересіка. Андросюк Любов Степанівна. Тел. 9-86-29, 9-86-42 (Озерянська сільська рада). Послуги: проживання, харчування. Садиба знаходиться неподалік від мальовничого озера Пісочне.
 
10. Гостинна садиба с.Пересіка. Калиновський Сергій Мефодійович. Тел. 9-86-29, 9-86-42 . Послуги: проживання. Харчування. Садиба знаходиться неподалік від мальовничого озера Пісочне.
 
11. Гостинна садиба с.Пересіка. Грушовець Тетяна Сергіївна. Тел. 9-86-29, 9-86-42 (Озерянська сільська рада). Послуги: проживання, харчування. Садиба знаходиться неподалік від мальовничого озера Пісочне.
 
12. Гостинна садиба с.Пересіка. Камінська Уляна Андріївна. Тел. 9-86-29, 9-86-42 (Озерянська сільська рада). Послуги: проживання, харчування. Садиба знаходиться неподалік від мальовничого озера Пісочне.
 
13. Гостинна садиба «У Кудриля» в с.Дольськ. Кудриль Володимир Олексійович. Тел. +38(067)1252205, +3(095)7282039