Локачинський район

ЛОКАЧИНСЬКИЙ РАЙОН
 
Розташований у південно-західній частині Волинської області у верхів'ях рік Луги , Стоходу і Турії (басейни Західного Бугу та Прип'яті ).
На заході він межує з Володимир-Волинським, на півночі - з Турійським, на північному сході - з Рожищенським, на сході - з Луцьким, на південному сході - з Горохівським і на південному заході з Іваничівським районами. По території району державний кордон не проходить.
Район було утворено у січні 1940 року. В грудні 1962 року його ліквідовано, територію передано до складу Володимир-Волинського і Горохівського районів . З січня 1965 року район відновлено.
На території району розміщено 53 сільські населені пункти і одне селище міського типу . Діє одна селищна та 19 сільських рад.
Центром Локачинського району є селище міського типу Локачі, розташоване на правому березі річки Луги , за 56 км на захід від обласного центру. Перша писемна згадка про Локачі датована 1508 роком, однак поселення дуже старовинне. Майже всі навколишні населені пункти мають дуже давні назви: Дорогиничі, Холопичі, Замличі. Географічні назви на "-ичі" - один із найдавніших слов'янських топонімічних типів назв, який формувався в основному у VI -VII ст.
Назва Локачі походить від дієслова локати, лочити, що означає надмірно їсти. Першими історичними володарями Локачів були князі Чорторийські, які взяли назву від місцевості Чорторийськ над Стиром. В період господарювання Чорторийських в Локачах був збудований замок на болотах близько села Козлів — навпроти Локач. Далі володарями Локач стають князі литовські Сангушки, які з'явилися на Волині в Камені-Каширському і Ратно в 1441—1443 роках. Найвідомішим з цього роду був Роман Сангушко (1537—1571) - князь Локач.
Сьогоднішні Локачі — один із районних центрів Волинської області. Від інших він відрізняється хіба що тим, що, будучи колись містом, жвавим торговим і ремісничим пунктом на перехресті торгових шляхів, з часом опинився на узбіччі економічного розвитку, якось непомітно став віддаленим від залізниць та інших магістральних шляхів сполучення, оргових, промислових і культурних центрів.
На сьогодні в районі проживає 23,4 тис. чол., 2,3 % від населення області, у тому числі 19,4 тис.чол. - сільського населення , що становить 82% від загальної кількості.
Загальна площа земель району становить 71169 га, 3,5 % від території області. У тому числі 51950 га сільськогосподарських угідь , із них ріллі - 43691 га. Площа, покрита лісом, становить 12262 га, заповідні території загальнодержавного значення - 3003,35 гектарів.
Район в основному має сільськогосподарський напрям і спеціалізується переважно на вирощуванні зернових культур та цукрових буряків, в галузі тваринництва - основна увага спрямовується на вирощування м’яса та виробництво молока.
Район розташований у лісостеповій фізико-географічній зоні, а північна частина у поліській зоні.
У районі створено і діє 16 заказників охорони природного середовища місцевого значення.
Усього на території району розміщено 39 водойм , з них 12 озер і 27 ставків. Найбільшими є озера Окорське , Холопичівське і Озютичівське. Через територію району протікають річки Турія, Стохід, Луга-Чорногузка, Луга-Свинорейка, Війниця.
На території району діє музей-садиба В.Липинського та п'ять історичних пам'яток: Свято-Михайлівська церква і дзвіниця с.Великий Окорськ (1787р. кінець XVIII), Свято-Михайлівська церква і дзвіниця с.Кисилин (1777р. кінець XVIII), Костел, келія монастиря с.Кисилин, Луківська церква с.Сірнички (1788р.), Костел Августинів св.Трійці (1641-1642).
 
ТУРИСТИЧНІ ОБ’ЄКТИ ЛОКАЧИНСЬКОГО РАЙОНУ
 
МУЗЕЇ
МУЗЕЙ-САДИБА В.ЛИПИНСЬКОГО С.ЗАТУРЦІ.
 
Родинний будинок дворян Липинських – одна з найдавніших будівель у Затурцях. Закладання фундаменту відбулося у 1871 році. 
Липинський В’ячеслав Казимирович (1882-1931) – видатний український політичний діяч, історик, соціолог, публіцист та дипломат. Теоретик українського консерватизму та один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату – посол України в Австрії. 
Завдяки наполегливому та цілеспрямованому господарюванню батьків Липинського маєток в Затурцях став одним із найкращих у краї. На кінець ХІХ століття маєток мав площу 717 га, в тому числі лісу 272 га. Присадибна ділянка з великим садом, розкішним парком та господарськими будівлями займала ще 10 га площі маєтку. 
Нині колишня садиба Липинських є невід’ємною частиною історичного портрету села Затурці та складає 4,1 га. Її головними елементами є дім та парк.
Сьогодні маєток – підрозділ Волинського краєзнавчого музею. Невдовзі планується перетворити садибу на Затурцівський меморіальний музей Вячеслава Липинського.
 
ІСТОРИЧНІ ПАМ'ЯТКИ
 
Заснований монастир був Петром Загоровським у XVIст. Перша згадка про монастир датується 1566р і повідомляє, що за своє зцілення від хвороб шляхтич Загоровський розпочав будівництво мурованого храму на місці деревяного. За переказами монастир існував ще з другої половии XIIст. ченцями з Києва, які спасалися від татаро-монгольскої навали.
Наступний власник Нового Загорова - Фадій Чацький прибудовоє до вівтарної частини новий монастирський двоповерховий братський корпус.
Монастир до 1719р був православним, потім прийняв унію. В монастирі перебував Іов Кондзелевич. Український іконописець в Загорові впровадив малярську й сніцярську школи. На той час ще молодий Іов для монастиря виготовив кіот (престол).
З Візитації 1824 р. довідуємося, що місцеві жителі з унії перейшли на православну віру. У 1839 р. після остаточного встановлення в Загорівському монастирі православ'я, він став місцем ув’язнення для монахів-василіян.
У ХVІ-ХVШ ст. Загорівський монастир стає одним з Волинських культурних осередків. Тут діяли скрипторій, друкарня та іконописна майстерня.
Після громадянської війни землі Західної України, в тому числі Володимир-Волинського повіту, куди входило село Новий Загорів, перейшли під юрисдикцію Польської держави. У 1921 р. Загорівський монастир знову повернули греко-католикам. З 1939 по 1950 рр. православна церква, відновлена 1991 р.
Монастир сильно постраждав в роки Великої Вітчизняної війни, коли повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка ("Берези") у кількості 44 чоловік мужньо захищала його стіни подолавши більш як 5 сотень німецьких загарбників.
Монастир був зруйнований, але не скорений і чудом, частково уцілів до наших днів. Похмурий зранений кулями, снарядами, бомбами монастир немов очікує на розуміння всіх, хто зустрінеться з ним поглядом і разом з тим повинно статися чудо: монастир повинен засяяти в тій красі, якій він перебував до війни.
 
Цегельний, мав оборонне значення. У 1915 р. був зруйнований. У 20-х р. ХХ ст. відновлений.
 
ЦЕРКВИ
Цегельна, являє собою тип пам'ятника, об'ємна структура якого додержується традицій українського дерев'яного культового зодчества. У 1907 р. була відбудована після пожежі, при цьому первісний цегельний купол був замінений наметом дерев'яної конструкції.
 
ЦЕРКВА АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА, 1777 р., с. Кисилин
Таких церков по Україні не так уже й багато. За 360 років вона бачила багато, була свідком бід і радостей, розчарувань і злетів, але сама глибоко приховує власну історію. Аж не віриться, що ця напівглуха місцевість була колись одним із центрів Волинської губернії.
Про Свято-Михайлівський храм у селі Кисилин Локачинського району ми знаходимо не так уже й багато відомостей. Його звели 1645 року, майже через 200 літ після першої згадки в літературних джерелах про село Кисилин. Князь Лев Свидригайло виступив меценатом будівництва першої церкви, яка була дерев’яною. Але подальша доля її невідома.
Кам’яна церква, яка вціліла до сьогодні, – у селі друга. У своїй основі кисилинська церква має форму хреста. Центральна частина храму – прямокутна. Те, що храм розміщений вівтарем на схід, доводить, що будувався храм як православний. Іконостас виготовлений 1905 року. У державному паспорті на церкву йдеться, що він різьблений з дерева, з позолотою. Збереглись ікони старого іконостасу XVII ст. Побілений інтер’єр у ХХ ст. був розписаний олійними фарбами художником Антоновичем. Стіни мають понад півтораметрову товщину. У них викладено бокові ніші з арковим склепінням над кожною. Саме стіни й тримають мурований двоярусний купол церкви, дугоподібний усередині.
Архітектурна форма храму характерна для ХVІІ століття. Крім того, деякі дослідники цей стиль називають аріанським. На знак того, що Кисилин свого часу був осідком аріан – протестантської гілки, яка скорочувала Богослужіння і не визнавала ікон, Святої Трійці, а Христа – Богом. Але храм увесь час залишався оплотом Православ’я в місцевості.
Кисилинська церква охороняється державою, проте сильно занепадає.
 
Дерев'яна. Побудована в традиціях волинської школи дерев'яної архітектури
 
ЗАПОВІДНІ ТЕРИТОРІЇ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ
 
Гідрологічна пам’ятка природи „Затурцівські джерела” площею 0,2 га, діє із 1976 року, с. Затурці
 
Гідрологічний заказник „Окорський” площею 78,3 га, с.Окорськ, озеро Окорське
 
Гідрологічний заказник „Холопичівський” площею 57 га, с Холопичі, озеро Холопичівське
 
Гідрологічний заказник „Чорногузівський” площею 121 га, с.Линів, с.Бубнів
 
Гідрологічна пам’ятка природи „Витік р.Турії” площею 0,2 га, с.Затурці
 
Гідрологічна пам’ятка природи „Турійські джерела” площею 0,2 га, с.Мовчанів
 
Ботанічна пам’ятка природи „Модриновий ліс” площею 1,6 га, с. Губин
 
 
http://www.locadm.gov.ua - сайт Локачинської районної адміністрації
 
http://lokachi.at.ua - Локачинський молодіжний портал