Алла Лісова:"А ви знаєте свого прадіда?"

Моє дитинство, яке проходило в так званому віддаленому селі, на самому кордоні з Польщею, було тісно пов’язане з найстарішими членами сім’ї
 

 

Часто ходила разом із бабою Гандзею (Ганною) на посиденьки до її рідної сестри Ліксандри (Олександри) в інший кінець вулиці, кілометрів за два. А ще — до дідусевого рідного брата Гарасима і його дружини — баби Домки. І всюди мене пригощали пирогами або палінкою (великий корж, замішаний на кефірі). Я всідалася на маленькому стільчику і слухала їхні розповіді, які на той час здавалися якимись таємничо–загадковими й безмежно цікавими. А ще незабутніми залишилися фантастичні оповідки, в основі яких лежали реальні події, сусідського дідуся — інваліда війни Фльорка (Флор), який днями сидів із милицями (мав одну ногу) на лавці біля тину і завжди збирав біля себе малечу.
Крім того, ми з сестрою з нетерпінням чекали того моменту, коли разом зі своїм дідусем Макаром піднімалися на горище, де він зберігав старі саквояжі на замку, які періодично відкривав і ми мали змогу оглянути різноманітний антикваріат — старовинні монети, запальнички, портсигар, бронзові обручки, ґудзики, пряжку від ременя та інше. Тому все, що знаю про своїх предків, бере початок із далеких уже 60 — 70–х років минулого століття. Похвалитися детальною інформацією у тій царині не можу, однак до четвертого коліна знаю імена своїх пращурів. Пам’ятаю спогади рідного дядька Євгена про те, що, за розповідями мого прадіда по батьковій лінії Якова, наш рід Гахів буцімто бере початок від збіднілих німецьких графів, яких Катерина ІІ на наших теренах наділила землею.
Не раз у думках складала плани, що колись займуся його вивченням, та все було ніколи. Тепер знову подумала про це після повідомлення, що з 20 червня нинішнього року у вільному доступі безкоштовно запрацювала онлайн–база даних про понад 2,5 мільйона жителів України, які народилися у період 1650—1920 років. У ній представлена опрацьована інформація про мешканців різних національностей, які жили тоді на території України, що дасть змогу знайти дані про своїх давніх родичів без необхідності самостійно їхати в той чи інший архів. Сайт надає можливість зареєструватися і сформувати власне родове дерево.
Чи стане створення цієї бази кроком, який стимулюватиме українців вивчати свій родовід? Якось знайома психолог розповіла про тестування старшокласників, багато з яких не знали імен своїх прабабусь і прадідусів, а дехто – навіть і бабусь. Знаємо, що негативну роль тут відіграли репресивні заходи з боку влади з метою стерти з пам’яті українців історію попередніх поколінь.
У нас, на жаль, відсутня традиція пам’ятати свій рід до сьомого коліна, як це ведеться, наприклад, у деяких народностей Сходу. За свідченням давніх істориків, кожен скіф повинен був знати свою генеалогію. Той, хто це ігнорував, не міг вважатися повноцінною людиною, опинявся поза родом, поза племенем, йому було важко вижити. І якщо нині серед нас, цивілізованих українців, далеко не кожен може назвати імена своїх пращурів, варто задуматися над цим.
Тепер маємо багато гарних прикладів дослідження свого генеалогічного дерева. Чимало років натхненно над цим працювали двоє моїх земляків–краєзнавців — світлої пам’яті Олександр Бобак та Степан Борисюк, який, до речі, увіковічив у двох книгах історію нашого невеличкого села Млинище. Претендує на своєрідний рекорд у плані вивчення родоводу й священик із села Бужанка Іваничівського району отець Петро Кубінський, якому неймовірними зусиллями вдалося знайти своїх пращурів аж в одинадцятому (!) коліні.
Отож не гаймо часу! Навіть якщо зараз вивчення родоводу не здається нам першочерговим завданням, можливо, нащадки цим зацікавляться. Допоможімо їм, бо, кажуть, без минулого немає майбутнього. Без коріння немає росту. Чим освіченіша нація, тим більше вона знає свою минувшину.

Додати новий коментар

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.

Діяльність ради