Алла Лісова: "Чому нововолинські підприємці від «Ревізора» ховалися?"

Чим переймалася і з чого дивувалася упродовж останнього часу редактор відділу економіки газети «Волинь-нова»
Алла ЛІСОВА

...Переполохом у шахтарському місті
Що не кажіть, а для провінційного (в доброму розумінні цього слова) Нововолинська приїзд столичних тележурналістів — це вже подія. Та ще й яких! Тих, чиї передачі є досить популярними й цікавими для пересічного глядача, бо стосуються нашого щоденного побуту, а отже, того, від чого залежить настрій, стан здоров’я тощо.

Ми затято й упевнено усіх критикуємо, махаємо словесними шаблями, готові відтяти голови своїм недругам. Критикуємо державу, в якій живемо. А які ми — така й держава.

У жовтні до містечка нагрянув «Ревізор». Одні казали, що це на чиєсь замовлення (аби зменшити конкуренцію одному з нових супермаркетів), більшість схилялася до думки, що незадовільний стан обслуговування та якості продуктів, які реалізуються, так дошкулили мешканцям шахтарського міста, що вони просто закидали зверненнями сайт передачі. Так це чи ні — справа другорядна. Хочеться закцентувати увагу на іншому.
Отож експерти програми «Ревізор» «Нового каналу» в особі її ведучої Наталії Кудряшової спочатку навідалися до порівняно нового магазину «Риба&м’ясо» в одному з найбільших мікрорайонів міста. Звісно, недоліки знайшли — на те й перевірка. Потім маршрут гостей проліг у супермаркет «Рідний край» та до магазину «Алладін», що розташований біля траси Ковель — Жовква. Кажуть, що спілкування було не з приємних. Столичні контролери хотіли «нарити» якнайбільше негативу, тому й не дуже-то церемонилися під час відвідин.
Подейкують, що «жертвою» телепроекту може стати міський ринок. Там у м’ясному павільйоні не все гаразд, хоч покупці більше переймаються цінами, аніж чимось іншим. Зацікавилися грибами, якими у ці базарні дні було запруджено. Нібито брали їх на перевірку. Хоча директор ринку Петро Приступа запевняє, що аналізи на вміст радіації цей товар проходить в обов’язковому порядку. Та, якщо відверто, наш споживач на такі дрібниці теж не вельми зважає. Бо, скажіть, хто, повернувшись із тихого полювання, біжить в лабораторію (де її можна знайти в населених пунктах?), щоб перевірити вміст шкідливих речовин? От би проконтролювали, в яких умовах і з яким терміном реалізації продаються продукти харчування! Або наскільки правильно відрегульовані ваги. Однак це якось пройшло повз увагу прискіпливих експертів.
Мені, наприклад, доводилося присоромлювати продавців на філіалі центрального ринку за обважування покупців і просити привести ваги до норми. І то не раз! Якось навіть почула докір: «Ми вас знаємо, бо ви ходите і переважуєте!» Але мене це аж ніяк не знітило, бо в подібних випадках турбуюся не лише про свій гаманець. Журналістська професія виробила звичку не проходити мимо недоліків, тим більше тих, на які скаржаться люди. А наші можновладці зробили все для того, щоб підприємці не переймалися, що до них прийдуть із перевірками. Це, мовляв, пережитки радянської системи. От якби ще бажання обдурити когось, бодай на копійках, залишилося у тих роках…
Але найприкріше те, що на тому ж ринку власники частини контейнерів, дізнавшись про серйозний «шмон», вмить позакривали торгові точки під вигаданими причинами (так само було і в Луцьку на Старому ринку). «Санітарну годину» оголосило чимало міських магазинів. Добре, що хоч хлібні кіоски працювали… Я не є великим прихильником передачі «Ревізор» і поділяю думку, що вона готується з елементами шоу. Але… Якщо я довіряю продавцям у конкретній торговій точці і якості продуктів, які купую, то мене жоден «Ревізор» не переконає обминати цей заклад. Однак виникає питання: чого ж все-таки злякалися власники продуктових крамниць? Якщо ми схвалюємо європейські підходи в усьому, то, напевно, мали б не боятися жодної перевірки. А якщо журналіст переступив межу своїх повноважень — є суд. Тому, як на мене, в кращому світлі все ж постали ті, хто попри висловлені зауваження не злякався «Ревізора».

...Протистоянням і ненавистю
Те, що останнім часом більшість ЗМІ, особливо електронних, заполонила хвиля критичних, навіть вульгарно–образливих, публікацій, ні для кого не секрет. Хочеш комусь дошкулити — пиши, повчай, кепкуй, підсміюй, вішай ярлики… Цей ряд, на жаль, можна продовжити. Агресія, ненависть, нетерпимість до протилежної думки та небажання когось вислухати — скрізь і всюди. При цьому, якщо раніше стріли «бичування» спрямовувалися на тих, хто десь далеко, то тепер не гребують вступати у віртуальний конфлікт із тими, з ким ходять одними дорогами і навіть разом працюють.
Нещодавно у стінах Нововолинської міської ради трапився неприємний інцидент. Під час Дня депутата спалахнули гострі дискусії навколо питання присвоєння десятьом полеглим учасникам АТО звання «Почесний громадянин міста Нововолинська». Суперечки виникли з приводу того, чому з 18 воїнів, які поклали свої голови на Сході й чиї портрети розміщені на стелі Героїв у центрі шахтарського міста, «почесними» мають стати не всі. Це — антигуманно, адже кожен із загиблих заслуговує високої шани та поваги. Це — аксіома. Тому якщо вже підходити об’єктивно до цього питання, то потрібно виписати критерії, за якими визначати, хто має право стати почесним громадянином Нововолинська. Таку думку намагався озвучити перед колегами депутат, хірург Магомед Магомаєв, якого поважають нововолинці за професіоналізм та непоказний патріотизм.
Інший депутат, Володимир Шаповал, не забарився, аби в соцмережах гостро прокоментувати виступ свого колеги: мовляв, Магомаєв проти того, щоб воїнів АТО увіковічити таким чином. Воно б нічого, якби, як у тій приказці, «пішло, як брехня по селу»: обласні сайти дружно підхопили «сенсаційно–пікантну» новину, поприписували їй свої «соковиті» заголовки, додалися й моралізаторські коментарі, які людину просто розчавлюють.
Через день під час сесії Магомед Джамбулатович емоційно запитав у депутатського корпусу, чи хтось чув саме такі його висловлювання — цього ніхто не підтвердив. А тоді не втримався і схвильованим голосом уже звернувся до свого опонента: «Ви просто вирвали мої слова із контексту. Я дагестанець, добре засвоїв українську, хоч, зізнаюсь, російською мені легше формулювати свої думки. Але за своїм вихованням і совістю я не міг виступити проти загиблих. Бо добре знаю: хто не поважає смерті, той не достойний життя. До такої делікатної проблеми (бо для рідних пам’ять — понад усе) треба підходити зважено і розумно».
Вмикаю телевізор, а там на одному з каналів (та й періодично майже на усіх) — два непримиренні учасники обговорення, здавалося б, такого буденного, але разом із тим актуального питання про комунальні тарифи. Депутат Вадим Денисенко гостро й грубо опонує екс–міністру з питань ЖКГ Олексієві Кучеренку. Той намагається професійно «відбитися» від свого візаві. Людині, не обізнаній із тонкощами формування і нарахування плати за комунальні послуги, буде абсолютно невтямки, хто з них правий. Як і те, чому народні обранці, при тому — на усіх рівнях, безкінечно сваряться одні з одними, вдаючись до ненормативної лексики, ганебних ярликів, брутальних образ, навіть бійок та інших неприйнятних у цивілізованому суспільстві методів. Де шукати причину? Вже не кажу про новий шквал протистоянь, вирування пристрастей, що спостерігалися нещодавно у столиці.
Навіть важко придумати, хто з магів, гуру, мольфарів чи лам може «виписати» рецепт, який би допоміг зменшити градус ненависті в країні, спрямувати наших громадян на дорогу примирення, поступок, миру і любові. Бо в таких жахливих з моральної точки зору умовах побудувати щось правильне і процвітаюче — майже нереально.
Якщо ж дозволити собі, журналісту з 30–річним стажем, поміркувати над тим, де шукати зцілення суспільства від тих симптомів, які набирають загрозливих форм, то скажу таке. Минулої неділі довелося побувати в міській організації Суспільної служби України, де в основному жіноцтво відзначало 25–річчя від дня заснування осередку цієї структури, Союзу українок та 75–ліття створення УПА. У щирій, доброзичливій атмосфері учасники зустрічі згадували минуле, аналізували теперішнє та планували майбутнє. Запам’яталася фраза, сказана однією старшою жінкою, яка навіть у свої поважні роки старається усім, хто поруч, допомагати, підсобляє й волонтерам для фронту. Бажаючи миру і добра, вона мовила до присутніх: «Ми затято й упевнено усіх критикуємо, махаємо словесними шаблями, готові відтяти голови своїм недругам. Критикуємо державу, в якій живемо. А які ми — така й держава».
А ще пригадався вислів відомого індійського політичного і громадського діяча Махатми Ганді: «Велич нас як людей полягає не стільки в можливості побудувати світ заново — це міф атомного століття, — а в можливості змінити себе».

...Безкорисливістю батька кіборга
З Володимиром Івановичем Демчуком ми знайомі з того часу, коли в їхню сім’ю два роки тому прийшло непоправне горе — під час оборони Донецького аеропорту загинув син Вадим. Відтоді життя батька змінилося: турбота про пам’ять тих, хто не повернувся, захищаючи Україну, вийшла на перший план. Володимир Іванович почав контактувати з батьками загиблих, з бійцями, котрі знали Вадима, взявся їм допомагати. Віднедавна він очолив громадську організацію «Незламні нововолинці», мета якої — підтримувати словом і ділом сім’ї атовців. І йому це вдається, більше того — додає снаги до життя.
Володимир Демчук став ініціатором багатьох добрих справ, про які повідомляла наша газета. А ще є чимало такого, що залишається, так би мовити, за кадром, про що не всім розкажеш. Зовсім недавно, навідавшись у редакційний кабінет, із задоволенням та захопленням розповідав, як вдалося організувати відпочинок матерів загиблих у санаторії матері та дитини «Пролісок». Каже, жінки ожили, здружилися. А як збирає їх у якомусь кафе з нагоди чийогось дня народження, релігійного чи державного свята! І вони йдуть — їх об’єднала біда, через те знаходять спільну мову. Нерідко своїм авто їде куди кому потрібно — ні з чим не рахується.
Володимир Іванович знає потреби й проблеми майже кожної такої родини. Ось недавно стався прикрий випадок: мама одного Героя зламала руку. Її треба не лише провідати в лікарні, а й потурбуватися, аби керівник підприємства перевів на легшу роботу. А днями в Нововолинськ має приїхати цирк — мами Героїв повинні піти. «Бачити їхні радісні обличчя — велике задоволення для мене», — так пояснює свої безкорисливі вчинки керівник «Незламних нововолинців».

 

Додати новий коментар

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не робот.

Діяльність ради